Жорж Коваль «Це був єдиний випадок. Радянський атомний розвідник жорж коваль

Народився в єврейській сім'ї 25 грудня 1913 року в місті Су-сіті (Айова, США). Його батьки емігрували в США з міста Телехани в Білорусії. Шкільна освіта і два курсу хімічного коледжу отримав в США. У 1932 році через економічну кризу в США сім'я Ковалів вирішила повернутися в Росію - на той час - Радянський Союз. Сім'я Коваль була членом організації Асоціація єврейської колонізації в Радянському Союзі (ICOR ідиш Idishe Kolonizatsie Organizatsie). Вся сім'я прибула на пароплаві «Левітан» до Владивостока, і потім на постійне проживання в Біробіджан.

агент ГРУ

У 1939 році Коваль привернув увагу Головного розвідувального управління Червоної Армії, і в 1940 році, після підготовки в ГРУ, почав розвідувальну роботу в США. Коли в США розгорнулися роботи над Манхеттенським проектом зі створення атомної бомби, Коваль був прийнятий на роботу в атомний центр в Окридже (штат Теннессі) під своїм справжнім ім'ям. У Окридже як хіміка-технолога Коваль піднімався по службових сходах і отримував доступ до все більш цінної інформації. Їм була зібрана інформація про технологічні процеси і обсягах виробництва плутонію, полонію та інших матеріалів. У грудні 1945 року - лютому 1946 року Коваль передав до Москви особливо важливу інформацію, Яка підказала групі Ігоря Курчатова ідею вирішення проблеми нейтронного запала атомної бомби. В подальшому серійному виробництві нейтронні запали радянських атомних бомб виготовлялися з інших матеріалів, ніж в США, але в першій атомній бомбі, висадженої на полігоні під Семипалатинському 29 серпня 1949 року, використовувався ініціатор, виготовлений точно за описом Жоржа Коваля.

В Наприкінці 1948 року Коваль повернувся в СРСР і оселився з родиною в Москві. Він відновився в аспірантурі і почав займатися науковою роботою, а через два роки захистив дисертацію і став кандидатом технічних наук. З 1953 року Ж. А. Коваль - на викладацькій роботі в Московському хіміко-технологічному інституті (МХТИ), в якому пропрацював близько сорока років.

Дооваль Жорж (Георгій) Абрамович (конспіративна ім'я «Дельмар») - радянський військовий розвідник, доцент Московського хіміко-технологічного інституту імені Д. І. Менделєєва, кандидат технічних наук.
Народився 25 грудня 1913 року в місті Сью-Сіті (Су-Сіті) штату Айова Сполучених Штатів Америки (США) в сім'ї емігранта-теслі з Росії. Єврей. Закінчив американську школу і два курсу хімічного коледжу. Коли в 1932 році під час кризи в США все втратили роботу, його сім'я вирішила поїхати в Радянський Союз, і на пароплаві «Левітан» через Тихий океан прибула в СРСР. Їх направили в місто Біробіджан (з травня 1934 року - столиця Єврейської автономної області у складі Хабаровського краю).
У 1934 році Ж.А.Коваль поїхав до столиці і вступив до Московського хіміко-технологічний інститут імені Д. І. Менделєєва (МХТИ), який закінчив в 1939 році за спеціальністю «Технологія неорганічних речовин», отримавши кваліфікацію інженера-технолога. За рекомендацією Державної екзаменаційної комісії (ДЕК) початківець інженер без іспитів був зарахований до аспірантури, так як члени ДЕК помітили у дипломанта задатки дослідника і майбутнього вченого.
У тому ж 1939 році молодим вченим з дивовижною біографією і натуральним англійською мовою зацікавилося Головне розвідувальне управління Червоної Армії, і в 1940 році його нелегально переправили в США. Коли почалися роботи над Манхеттенським проектом (створення атомної бомби), Ж.А.Ковалю вдалося потрапити в атомний центр в місті Ок-Рідж штату Теннессі США. Здатний хімік-технолог піднімався сходами службової драбини, що, очевидно, збільшувало цінність переданої їм інформації.
Завдяки йому була зібрана і переправлена \u200b\u200bдо Москви інформація про виробництво ядерних матеріалів - плутонію, урану і полонію. А секретні дані, отримані від нього в грудні 1945 - лютому 1946 років, підказали радянським ученим ідею і підтвердили правильний шлях вирішення проблеми, пов'язаної з нейтронним запалом. І, незважаючи на те, що при серійному виробництві радянських атомних бомб нейтронні запали виготовлялися з інших матеріалів, проте, в першій атомній бомбі, висадженої на полігоні під Семипалатинському 29 серпня 1949 в 7 годині 00 хвилин, використовувався ініціатор, виготовлений точно по «зразком», описаного Ж.А.Ковалем.
В Наприкінці 1948 року він повернувся в СРСР, де оселився з родиною в Москві. З червня 1949 рядовий Ж.А.Коваль був демобілізований з армії. Він повернувся в МХТИ, відновився в аспірантурі і почав займатися науковою роботою, а через два роки захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук. З 1953 року - на викладацькій роботі в МХТИ, в якому він працював понад 30 років. Багато з тих, хто слухав лекції доцента Ж.А.Коваля, стали кандидатами технічних наук, керівниками великих підприємств хімічної промисловості.
Він захоплено займався наукою, підготував і опублікував близько 100 серйозних наукових робіт, які отримали визнання в наукових колах. Він брав активну участь в роботі наукових конференцій, виступав з доповідями і повідомленнями і за багато років роботи в інституті зміг створити цілий науковий доробок, яким і сьогодні користуються студенти Російського хіміко-технологічного університету імені Д. І. Менделєєва. Головне ж його педагогічне досягнення, як він сам вважав, це допомога восьми аспірантам і здобувачам стати кандидатами наук.
Він був талановитим аналітиком, природженим педагогом і вченим, крім цього він був не менш вдалим військовим розвідником, який умів передбачати небезпечні ситуації і своєчасно вживав заходів, щоб не привернути увагу контррозвідки.
Жив в Москві. Помер 31 січня 2006 року в 93-му році життя. Похований на Даниловському кладовищі в Москві.
Ууказом Президента Російської Федерації № 1404 від 22 жовтня 2007 року «за мужність і героїзм, проявлені при виконанні спеціального завдання» Ковалю Жоржу Абрамовичу присвоєно звання Героя Російської Федерації (посмертно).
2 листопада 2007 року Президент Російської Федерації В. В. Путін передав на постійне зберігання в музей Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації знак особливої \u200b\u200bвідзнаки Героя Російської Федерації - медаль «Золота Зірка».
Нагороджений медалями, в тому числі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (9.05.1945), а також нагрудним знаком «За службу у військовій розвідці» (26.04.2000).

Ілля Куксін * Ilya KUKSIN / ТАК КИМ ЖЕ БУВ ЖОРЖ КОВАЛЬ? * WHO WAS GEORGE KOVAL?

Відомо, що перша радянська атомна бомба, висаджена 29 серпня 1949 року на полігоні під Семипалатинському, була точною копією американської. Радянська розвідка зуміла створити широку мережу своїх агентів, які і передали Москві всі необхідні матеріали по розробці цього найстрашнішого зброї.

Майже всі ці агенти були англійцями, американцями, італійцями, німцями. Єдиним радянським громадянином, якому вдалося проникнути на самі секретні американські атомні об'єкти, була людина, ім'я якого наведено в заголовку. Його знали лише кілька людей з керівництва військової розвідки Радянського Союзу. Минуло понад півстоліття, поки про нього стало відомо. Він не отримав тоді ніяких нагород за свою смертельно небезпечну роботу.

У листопаді 2006 року президент Росії і супроводжуючі його особи відвідали нову штаб-квартиру Головного розвідувального управління (ГРУ) Генерального штабу Збройних сил країни. Як почесного відвідувача Володимира Путіна провели в музей ГРУ. Президент зупинився біля стенду, присвяченого військовим розвідникам періоду Великої Вітчизняної війни. Його привернуло ім'я людини, про який він до цього не чув. Коли йому пояснили, хто це такий, він побажав зустрітися з ним, але Георгія, або, як його називали в Америці, Жоржа Коваля вже не було в живих.

Пройшов майже рік, і 26 жовтня 2007 року було опубліковано Указ Президента Російської Федерації В. Путіна: «За мужність і героїзм, проявлені при виконанні спеціального завдання, присвоїти звання Героя Російської Федерації Ковалю Жоржу Абрамовичу». Через тиждень В. Путін, передаючи Золоту Зірку Героя Росії міністру оборони А. Сердюкова, сказав: «Працюючи в 30-40 роках минулого століття, він вніс неоціненний вклад у вирішення ключового завдання того часу - завдання створення атомної зброї. Я б хотів, щоб пам'ять про Жорже Абрамовича була увічнена в музеї Головного розвідуправління Генерального штабу ».

Нагородження Жоржа Коваля викликало такий сплеск публікацій в американських засобах масової інформації, будь давно вже не бувало. Лейтмотивом більшості цих статей було: як це могло трапитися, що американський громадянин не тільки змінив своїй рідній країні, але і ухитрився викрасти і передати комуністам головні секрети створення атомної бомби. Куди дивилися і чим займалися спецслужби США? Не дивно, що вони прогавили і 11 вересня. Потроху все заспокоїлося, але в травні 2009 року в популярному американському журналі «Smithsonian», а потім в «Journal of Cold War Studies» з'явилися дві статті різних авторів про Коваля, і знову почалася дискусія.

Деякі учасники цієї дискусії пояснюють надзвичайний успіх розвідувальної діяльності Коваля особливостями його біографії, до якої ми зараз і перейдемо.

Тесляр Абрам Коваль зустрів і полюбив дівчину, вирішив одружитися, але та поставила умову: у них повинен бути свій будинок. Дівчина, яку звали Етель, відрізнялася твердим характером і була членом підпільної соціалістичної організації. Саме остання обставина спонукало її піти з відносно благополучного рідної домівки місцевого рабина і піти працювати на скляну фабрику. Працювати доводилося в жахливих умовах, а отримувати за свою працю копійки. У Телеханах було багато хороших єврейських платників, а роботи дуже мало.

У 1910 році Абрам Коваль емігрував до Америки. Оселився в невеликому містечку Нью-Сіті, розташованому на стику трьох штатів: Південної Дакоти, Небраски і Айови. Золоті руки теслі Коваля знайшли застосування в Америці. Він швидко освоїв англійську і став непогано заробляти. Щодо скоро зібрав гроші і купив невеликий будиночок, потім послав нареченій достатню суму для переїзду в Америку. Там і народилися три їхнього сина, Ізя (1912), Жорж (25 грудня 1913) і Габріель (1919). У Нью-Сіті була в той час досить велика єврейська громада, дюжина синагог і різні партії вихідців з Російської імперії.

Соціалістичне минуле подружжя Ковалів знайшло своє застосування і в Америці. Цього року виповнилося 75 років невдалому більшовицькому проекту створення єврейської автономії на Далекому Сході. Це окрема тема. Згадуємо ми тільки тому, що ряд соціалістично і комуністично налаштованих єврейських емігрантів із захопленням вітали цей проект. Була створена навіть організація ICOR. Це була абревіатура з слів на ідиш (ідиш колонізації ін ратнфербанд - єврейська колонізація в Радянському Союзі). Штаб-квартира ICOR була в Нью-Йорку, але її відділення були в багатьох містах США. Секретарем такого відділення в Нью-Сіті був Абрам Коваль. Вони збирали гроші на розвиток Єврейської автономної області, агітували євреїв переїхати в цей новий єврейський регіон.

Коваль і його сім'я прожили в США трохи більше 20 років. За цей час в Росії відбулися бурхливі зміни. Ковалі не втрачали зв'язку з рідними і знайомими. Тим часом життя в США погіршилася, почалися роки страшної депресії, а потрібно було годувати велику родину, вчити дітей. А тут їм пишуть, що в СРСР освіта безкоштовна, успішно вирішується національне питання, і Коваль вирішив повернутися на батьківщину. У 1932 році на тихоокеанському узбережжі США сім'я Ковалів села на радянський пароплав «Левітан» і незабаром виявилася у Владивостоці. У деяких матеріалах, опублікованих в Америці, зустрічаються і такі опуси, що сімейство Ковалів побажало повернутися або в Мінськ, або в Телехани. Але автори цих матеріалів не знали, що в той час Телехани входили до складу Польщі, а з Мінськом у Ковалів не було ніяких зв'язків. Тому Ковалі з самого початку вирішили влаштуватися в тому регіоні, створення якого вони всіляко вітали. Оселилися в молодому місті Біробіджані, який став столицею Єврейської автономної області. Крім Ковалів в Біробіджані оселився ще ряд єврейських сімей з США. Всім їм надали житло, і вони утворили комуну, де успішно працювали самі і їхні дорослі діти. У 1934 році за плечима Жоржа Коваля був уже робочий стаж (почав він працювати лісорубом, потім електриком) і російське середню освіту плюс два семестри американського коледжу.Він поїхав до Москви і вступив до хіміко-технологічний інститут імені Д. І. Менделєєва. Навчався дуже добре і за рішенням Державної екзаменаційної комісії без іспитів був зарахований до аспірантури інституту. Комісія знайшла у дипломанта Коваля задатки дослідника. У 1939 році він одружився на своїй однокурсниці, народилася дочка. Дружина Жоржа Людмила була онукою колишнього російського бізнесмена середньої руки. В цьому ж році молодий аспірант потрапив в поле зору радянської військової розвідки. Вона була повністю знекровлена \u200b\u200bсталінськими репресіями, і ГРУ терміново потрібні були нові співробітники. А тут відмінник, молодий хімік-технолог, та до того ж народився в Америці, добре знає звичаї і особливості цієї країни і, зрозуміло, вільно володіє англійською. Запросили інститут, характеристика була прекрасною, і на першій же зустрічі зі співробітниками ГРУ Жорж Коваль дав згоду працювати у військовій розвідці. Треба було пройти спеціальну підготовку. Жорж швидко опанував премудростями цієї діяльності, і його вирішили направити в США.

В кінці минулого століття колишні друзі Жоржа знайшли його адресу в Москві і встановили з ним регулярне листування. Спочатку поштою, а потім за допомогою інтернету. Найтриваліша листування було з його колишнім колегою по службі в американській армії і роботі на атомних об'єктах Арнольдом Креймішем. Він знайшов Жоржа в 2000 році, і вони листувалися до смерті Коваля. У спогадах Крейміша ми зустрічаємо багато цікавих деталей про Жорже після його повернення в США вже агентом радянської військової розвідки. Так, наприклад, в одному зі своїх листів Жорж повідомив Креймішу, як він повернувся в Америку. Прибув він в Сан-Франциско в жовтні 1940 року на невеликому танкері. Щоб не пред'являти жодних документів, він зійшов на берег разом з капітаном, його дружиною і маленькою дочкою. На контрольному пункті капітан пред'явив свої документи, сказав, що інші - його люди, і контроль не став перевіряти їх. Далі він повідомив Креймішу наступне: «Я був покликаний в армію в 1939 році, щоб приховати моє зникнення з Москви. Мені навіть не довелося пройти військову підготовку і службу, як це слід було б зробити в той час. Я не приймав присяги і ніколи не носив військової форми ».

З Сан-Франциско Жорж відразу ж поїхав в Нью-Йорк, де знаходилася резидентура ГРУ. У його завдання входило збирання відомостей про розробку в США нових хімічних отруйних речовин. Для цього треба було влаштуватися на роботу в відповідні лабораторії. Зробити це було складно. Жорж видавав себе за американця з міста Нью-Сіті. Був певний ризик вбуд ечі з колишніми сусідами або однокласниками, але ГРУ змушене було погодитися з цією пропозицією. Жорж швидко знайшов роботу за фахом, але ясно розумів, що ніяких зустрічей з колишніми друзями або відвідування рідного міста бути не повинно. Незабаром почалася У торая світова війна, І Жорж за віком підлягав призову в американську армію. Вона в той час мало цікавила ГРУ. Коваль запросив начальство, і ті рекомендували ухилитися від служби, а в разі неможливості покластися на долю. Хто міг припустити в той час, що ця доля піднесе його керівництву такий подарунок.

За існуючими в той час законами, Коваль був зареєстрований для призову в армію в 1941 році. Однак фірма, де він тоді працював, зуміла затримати його до лютого 1942. Відстрочка минула, і Жорж був направлений в форт Дікс для основної військової підготовки. Готували їх для служби в інженерних військах. Під час роботи в фірмі «Raven Electric Company» і в армії Жорж в бесідах з товаришами по службі говорив, що він народився в Нью-Йорку, круглий сирота, виховувався в притулку. Коли один з його армійських товаришів по службі запитав, як це у корінного жителя Нью-Йорка в промові прослизає Айовського акцент, то Коваль зауважив, що його вихователі в притулку були з Айови.

Новобранці пройшли так званий IQ-тест, і найвищі оцінки оказалсь у Коваля. Його разом з рядом інших направили на подальше навчання в Сіті Коледж в Манхеттені, де він вивчав електротехніку. Військових студентів розмістили в колишньому єврейському сирітському будинку, і Жорж не раз говорив товаришам по службі, що його дитинство пройшло саме в такому будинку.

Тим часом почалися активні роботи зі створення атомної бомби, і Жоржа направили на навчання на спеціальні курси, де військовослужбовців готували для роботи на об'єктах з виробництва радіоактивних матеріалів. У серпні 1944 року рядовий американської армії Жорж Коваль був спрямований на секретний об'єкт в місто Ок-Рідж в штаті Теннессі. Перед від'їздом Жорж вбуд етілся з радянським резидентом, і вони обмовили можливості подальшої зв'язку. Але ні резидент, ні Жорж поняття не мали в той час, що це за об'єкт. Американська військова контррозвідка вважала, що проектом зі створення атомної зброї була створена абсолютна секретність. Військовий керівник проекту генерал Леслі Гровс назвав заходи безпеки, які були зроблені для збереження в таємниці процесу розробки атомної бомби, «мертвою зоною».

Такої ж думки дотримувався і начальник служби безпеки проекту колишній мічман білогвардійського флоту полковник Борис Паш. Він був сином митрополита російської православної церкви в США Феофіла. У світі його ім'я було Пашковський, але син американізованого своє прізвище. Гровс і Паш вважали, що створена ними «мертва з o на»Непроникна, а заходи безпеки забезпечують таємність не на сто, а на двісті відсотків. Між співробітниками лабораторій, зайнятих дослідженнями, спорудили непроникні бар'єри. Один відділ не знав, чим займаються інші. Ретельно перевірялися всі співробітники наукового центру в Лос-Аламосі, що працюють на заводах зі збагачення урану і там, де були промислові атомні реактори. Біографічні дані перевірялися і перевірялися, за всіма велося постійне спостереження, розкривалися листи, прослуховувалися телефонні переговори, в квартирах у c новлюють прослуховуючі пристрої. Не всі витримували таку психологічне навантаження. Але випадок допоміг радянському розвіднику проникнути в цю «мертву зону». У перший же свій відпустку Жоржу вдалося встановити зв'язок з резидентом ГРУ. Його повідомлення про секретному об'єкті і про те, чим там займаються, пішло в Москву. Відомості були вельми цікавими, про них в СРСР не знав ніхто.

Коваль повідомив, що працює в Ок-Рідж на підприємстві, де виробляється збагачений уран і плутоній. До кінця життя Жорж пишався тим, що був єдиним розвідником, який тримав в руках зразки плутонію. Він був радіометрістом і за своєю посадою мав доступ в різні відділи великого підприємства, на якому працювало понад півтори тисячі осіб. Як хімік Жорж Коваль швидко розібрався в деталях технології зі збагачення урану. Жорж був інженером від Бога. Він мав рідкісний допуск до обладнання для збагачення урану і плутонію. І навіть уривчастих відомостей йому було досить, щоб зрозуміти весь технологічний цикл.

Детальні повідомлення в Москву відразу потрапляли до відділу «C» Наркомату внутрішніх справ, яким керував генерал-лейтенант Судоплатов. Навіть він не знав імені агента, від якого надходили такі важливі відомості. ГРУ передавало всі ці дані в Наркомат внутрішніх справ в знеособленому вигляді, і вони відразу ж потрапляли до наукового керівника радянського атомного проекту академіку Курчатову. З повідомлень Коваля стали відомі не тільки основні деталі технології, а й місця розташування американських секретних об'єктів. Новим для радянських вчених стало повідомлення Коваля про виробництво американцями полонію і його подальше використання при створенні атомної бомби. На їхнє прохання він передав деталі технологічного процесу виробництва полонію і як він буде застосовуватися в атомному заряді.

У 1945 році Жорж Коваль був вже не рядовим, а сержантом штабної служби. Його перевели на роботу на інший атомний об'єкт в місті Дайтоні. Керівництво лабораторії з довірою ставився до Ковалю. Його навіть включили до складу спеціальної групи для вивчення результатів атомного бомбардування японських міст Хіросіма і Нагасакі, але поїздка в Японію не відбулася. У 1946 році Коваль звільнився з військової служби. Керівництво лабораторії наполегливо пропонувало Жоржу залишитися там працювати на посаді цивільного фахівця, пропонуючи значне підвищення в посаді і вельми пристойний оклад. Резидент ГРУ в США вважав, що Жорж повинен прийняти цю пропозицію. Відкривалися нові перспективи отримання американських секретних даних. Але в 1946 році шифрувальник посольства СРСР в Канаді Гузенко втік і видав багатьох агентів радянської розвідки в США і Канаді. Почалася антирадянська шпигунська істерія. Газети всього світу публікували різні відомості про радянських атомних шпигунів.

Коваль у своєму рапорті керівництву повідомив, що в Америці змінилися і стали більш жорсткими вимоги до системи відбору фахівців для роботи на атомних об'єктах. Існувала реальна загроза, що спецслужби США зможуть встановити, що Жорж Коваль в 1932 році покинув США. Жорж знав, що в одному з видань журналу в Біробіджані є фотографія сім'ї Ковалів, де на першому плані чітко був відображений Жорж Абрамович. Хто міг знати, що цю фотографію НЕ розшукає контррозвідка США. Керівництво ГРУ погодилося з доводами Жоржа, і в 1948 році обхідним шляхом він повернувся в СРСР до своєї сім'ї.

Як виявилося згодом, побоювання Жоржа були не марними. Від своїх знайомих в США Коваль дізнався, що незабаром після того, як він покинув країну, агенти ФБР кілька разів опитували колишніх сусідів Ковалів, намагаючись встановити, чи не одне це особа - студент Жорж Коваль, який виїхав в 1932 році, і штабний сержант, який служив на самих секретних об'єктах.

Тільки до кінця 1948 року Жорж Коваль повернувся в Москву до дружини і дочки, які довгі де c ять років чекали його, зрідка отримуючи невеликі листи, через незнайомих їм військових. У 1949 році Жорж був демобілізований з Радянської Армії і на півстоліття розлучився з військовою розвідкою. Без особливих зусиль відновився в аспірантурі, через два роки захистив дисертацію і став кандидатом наук. Ось тут-то у молодого вченого і почалися проблеми. Ніхто, зрозуміло, не знав, що він десять років прослужив в розвідці. Здавалося б, що його справжнє місце в одному з інститутів або підприємств, що займаються атомними проблемами. Але Жорж Коваль протягом року ніяк не міг знайти роботу. Вакансій було багато, але варто було йому заповнити анкету, як відділи кадрів під слушним приводом відмовляли. В анкеті значилося, що з 1939 до 1949 року рядовий Коваль служив в армії. Ніяких нагород, окрім медалі «За перемогу над Німеччиною», не мав. Він відмовлявся відповідати на питання, де проходила його служба. Не відповідав і на питання, як це людина з вищою освітою за десять років служби не зміг отримати навіть первинного офіцерського звання молодшого лейтенанта. Та тут ще такі дані, що народився в Америці і єврей за національністю.

Терпіння Жоржа вичерпалося, і він звернувся за допомогою до керівництва військової розвідки. 10 березня 1953 року Коваль у своєму листі повідомив своєму колишньому начальству, що після закінчення аспірантури комісія з розподілу до сих пір не вирішує питання про його працевлаштування. При спробах самому влаштуватися на роботу в першу чергу звертають увагу, що він виходець з Америки. Начальник ГРУ генерал-лейтенант М. А. Шалин негайно наказав розібратися в долі Жоржа. Він особисто направив листа міністру вищої освіти, в якому писав, що Жорж Коваль з 1939 по 1949 рік перебував у лавах радянської Армії. Відповідно до закону про нерозголошення державної та військової таємниці він не може дати пояснення про характер своєї служби, яка протікала в особливих умовах. Він просить прийняти представника ГРУ, який особисто усно пояснить міністрові, ким і де працював Жорж Коваль.

Зрозуміло, після цього доля Жоржа швидко була вирішена. Його направили на викладацьку роботу в свою альма-матер - інститут хімічної технології, який і став на довгі роки рідним будинком Жоржа Коваля. Жорж пропрацював в цьому інституті близько сорока років, був любимо і поважаємо студентами і колегами, створив своє власне науковий напрямок, опублікував близько сотні наукових робіт. Жорж Коваль був талановитим аналітиком, природженим педагогом і не менш вдалим військовим розвідником. Аналітичний характер його розуму дозволяв передбачити небезпечні ситуації і тим самим уникати контактів з контррозвідкою.

Про Жорже Коваля забули, і він не нагадував про себе до початку 2000 року. Після цього Жорж відразу ж був прийнятий в члени ради ветеранів військової розвідки, нагороджений почесним знаком «За заслуги у військовій розвідці». Йому щомісячно стали надавати і матеріальну допомогу. Зі своїми колегами Жорж НЕ ділився спогадами про службу в розвідці. Коли автор книги «ГРУ і атомна бомба» дізнався про діяльність Коваля і за наводкою ГРУ попросив про зустріч з ним, то Жорж Абрамович дуже неохоче дав самі загальні відомості про себе і попросив в майбутній книзі змінити своє прізвище та навіть скупі біографічні дані. У книзі він виведений за своєю оперативної прізвисько Делмар.

Починаючи з 1995 року стали розсекречувати і публікувати книги про радянському атомному проекті і співробітників зовнішньої розвідки, що зробили значну допомогу радянським вченим у створенні атомної бомби. В одній з таких книг опубліковано лист ГРУ начальнику відділу «C» НКВС генерал-лейтенанту Судоплатову від 15 лютого 1946 року. У ньому йшлося про те, що ГРУ направляє опис виробництва елемента полонію, отримане нами від достовірного джерела. Цим джерелом і був Жорж Коваль. Як випливає з ряду публікацій, нейтронний запал до радянського атомного пристрою, який готували для вибуху на Семипалатинському полігоні, був виготовлений за даними, отриманими від Коваля. До цього використанням полонію в рамках радянського атомного проекту ніхто не займався. Відомості, передані Ковалем в 1945-1946 роках про використання американцями полонію, підказали радянським вченим ідею створення нейтронного запала. Він же повідомив методику отримання полонію з вісмуту. Крім книг і статей, де вже відкрито повідомляється ім'я і наводяться фотографії Жоржа Абрамовича Коваля, російське телебачення 8 листопада 2006 року показало в своїх передачах фотографію до цього невідомого розвідника і коротко повідомило про нього.

Шкода тільки, що сам Коваль не дожив до цього дня. Він помер в січні 2006 року в Москві на 94-му році життя.

Ілля Куксін

Жорж Коваль, який здобув для Москви в середині 1940-х найціннішу інформацію по Манхеттенського ядерного проекту в США і недавно посмертно удостоєний за це звання, до самої своєї смерті в Москві в 2006 р формально залишався американським громадянином.

Представники ФБР США підтвердили це, передаючи кореспондентові ІТАР-ТАСС чергову порцію документів з розсекречені слідчої справи Коваля, що зберігається в архівах Бюро. За їх визнанням, ФБР намагалося добитися позбавлення Коваля громадянства, але з цього нічого не вийшло.

Жорж, а точніше, природно, Джордж Коваль з'явився на світло в 1913 році в американському місті Сіу-Сіті (штат Айова), куди його батьки перебралися незадовго до цього з білоруського містечка Телехани. Відповідно громадянство США у нього було "природнє", а не придбане. Відібрати його не так-то просто, навіть з урахуванням того, що в 1932 році в розпал Великої депресії в США Ковалі з дітьми поїхали в Росію, де їх середній син після закінчення Московського хіміко-технологічного інституту імені Д.І. Менделєєва несподівано для самого себе став військовим розвідником.

Нелегально повернувшись до Америки, він був в умовах воєнного часу покликаний в армію США і направлений для проходження служби в так званий Манхеттенський інженерний округ. За цією назвою ховалися строго засекречені підприємства і лабораторії військово-промислового ядерного комплексу США, що розташовувалися зовсім не в центрі Нью-Йорка, а в більш затишних місцях, включаючи міста Ок-Рідж (штат Теннесі) і околиці Дейтона (штат Огайо). Наскільки відомо, Коваль, який працював під оперативним псевдонімом Дельмар, був єдиним радянським агентом, якому вдалося особисто потрапити в 1944-1945 роках на ці об'єкти. Після успішного виконання розвідувального завдання він в 1948-му благополучно покинув США і повернувся в Росію. "РГ" детально про все це в січні на підставі перших томів справи Коваля з архівів ФБР.

Останній том, за словами представників Бюро, у них кудись загубився. Передостанні ж два, що охоплюють період з осені 1956 го по весну 1978 го, свідчать про те, що і в цей час контррозвідники ФБР продовжували битися по суті над тими ж питаннями, які спочатку поставив перед ними їх перший директор Джон Едгар Гувер. Перш за все він вимагав встановити, як і з чиєю допомогою Коваль зумів потрапити в Ок-Рідж і Дейтон, до якої саме секретної інформації міг там мати доступ і чи не було все це результатом заздалегідь спланованої операції. Крім того, Гувера цікавило, як радянський агент зумів непоміченим проникнути в США, хто допоміг йому легалізуватися і, нарешті, не повертався чи Коваль знову в Америку після від'їзду.

Судячи з матеріалів справи, відповідей на більшість цих питань у ФБР не було і немає. Більш-менш упевнені американські детективи хіба тільки в тому, що "дахом" для Коваля після появи його в Америці послужила нью-йоркська компанія "Рейвен електрик". Саме через неї їм і вдалося в серпні 1954 го ідентифікувати передбачуваного радянського агента, який до того часу був анонімним. Але і ця ниточка обірвалася ще до того, як опинилася в руках ФБР. Господар фірми і передбачуваний американський шеф Дельмара - хтось Бенджамін Лассен - ще в 1950-му благополучно відбув до Польщі.

Лист з колгоспу

Що стосується самого Коваля, перші після від'їзду з США звістки про нього надійшли в американську контррозвідку пересічним чином. Його рідна тітка з чоловіком - Голді і Гаррі Гурштелі, які на той час перебратися з Сіу-Сіті в каліфорнійський Лос-Анджелес, отримали і віднесли в ФБР лист з Росії від Абрама Коваля, батька Джорджа, який проживав на Другий Волчаевской станції в колгоспі ім. XVIII з'їзду партії в Хабаровському краї. У листі, зокрема, повідомлялося, що Джордж живе в Москві з дружиною Людмилою і працює в МХТИ імені Менделєєва. Остання прізвище, до речі, в архівних документах регулярно перебріхували на різний манер; схоже, американські детективи не надто твердо знають, хто винайшов періодичну таблицю хімічних елементів.

Ті ж самі Гаррі і Голді не приховали від ФБР і того, що ще в 1936-му їздили до родичів в російський колгосп під Біробіджаном. Вони в один голос стверджували, що ні Абрам Коваль, ні його дружина Етель не виявляли тоді "ніяких ознак бажання повернутися в США" і, "як видно, вважали себе громадянами Радянського Союзу".

Директора ФБР Гувера цікавило, як радянський агент Коваль зумів проникнути в США і хто йому допоміг

Звіт про "співбесіді" на дому у Гурштелей, з якого почерпнуті ці цитати, датований 19 березня 1959 року го. А буквально через тиждень на адресу директора ФБР надійшла з Лос-Анджелеса нова термінова телеграма: Голді і Гаррі збираються в тур поїздку в Європу, включаючи, можливо, Росію! У попередній бесіді вони ні словом про це не обмолвілісь.Нікакіх перешкод Гурштелям ніхто, здається, не чинив. З туроператором, звичайно, поговорили (пообіцявши при цьому повну анонімність, щоб не підставляти під удар його бізнес). Довідки на єврейські громадські організації, по лінії яких планувався виїзд, підготували і представили начальству. Подальші звіти про поїздку складені зі слів самих Гаррі і Голді по їх повернення в США.

"Репортери" в штатському

У власних коментарях лос-анджелеський фебееровци висловлювали припущення, що на території СРСР Гурштелі "могли спробувати або й справді відвідати Коваля або кого-небудь з його рідних". Відповідно вони запитували, "представляє ще яку-небудь цінність для слідства інформація про нинішнє місце проживання і роботи Джорджа Коваля", і просили у начальства вказівок про доцільність повторного опитування свідків.

Вказівки були дані, і через три місяці до Гурштелям знову прийшли. Цього разу агенти ФБР діяли без прикриття і говорили з Гаррі, який сказав їм, що дружина дуже хвора і в будь-якому випадку нічого до його словам не додасть. Щодо поїздки він розповів, що захворів у Києві на запалення легенів і змушений був там затриматися, втім, всього на два дні, після чого відправився слідом за дружиною і рештою групи в Москву. Пізніше вони з дружиною достроково перервали тур поїздку і повернулися в США через його хвороби.

Гаррі Гурштель заявив, що з родичами в СРСР вони не бачилися, хоча заздалегідь просили Абрама Коваля приїхати в Москву. Той відмовився, посилаючись на вік і далеку дорогу. Племіннику вони дзвонили в МХТИ, але не застали, а його домашньої адреси їм в інституті не дали. Відповідно вони його не знають і повідомити ФБР нічого не можуть. В цілому "навар" з цієї розмови був для контррозвідки не густий. Але на питання про те, чи робилися американськими властями будь-які кроки проти родичів Джорджа Коваля в США, людина, що вручав мені архівні документи, відповів: "Наскільки я знаю - ні, ніколи".

"Визнання на шкоду власним інтересам"

Дельмара ж ФБР, як уже згадувалося, хотіло позбавити американського громадянства. Кілька разів неофіційно консультувався на цю тему з співробітниками профільних підрозділів Держдепартаменту США і навіть отримало роз'яснення, як в принципі повинна вирішуватися таке завдання. ФБР офіційно звернулося до Держдепартаменту з відповідним поданням. До того ж, згідно з архівними документами, сам Коваль незадовго до цього письмово повідомив посольство США в Москві, що "з 1932 р був громадянином СРСР". І тим не менше в юридичній службі Держдепартаменту США вирішили, що представлених туди даних недостатньо як для "визначення про те, що Коваль втратив громадянство США", так і для відправки в посольство "запиту про підготовку офіційного свідоцтва про експатріації".

Єдине, з чим погодилися дипломатичні правознавці, так це з тим, що Коваль, судячи з усього, допустив "визнання факту на шкоду власним інтересам". "Цього швидше за все досить для того, щоб відмовляти йому (Ковалю. - Прим. Авт.) У визнанні його громадянином США до тих пір, поки він не з'явиться в посольство в Москві і не піддасться відповідного опитування", - вказували юристи. Але посольство - це територія США, і добровільна явка туди радянського розвідника - ситуація з тих, про яких в Росії прийнято говорити: "Тримай кишеню ширше".

Тінь на тин

Вручаючи мені томи слідчої справи Коваля, представник ФБР порадив звернути увагу на "цікаві свідчення" якогось перебіжчика з ГРУ. Треба думати, малася на увазі доповідна записка на ім'я директора ФБР від 5 листопада 1962 року народження, в якій якийсь анонім "надійно ідентифікував" Коваля і когось ще як "нелегальних агентів ГРУ в США в періоди відповідно 1942-48 і 1941-43 рр. ".

Документ грунтовно порізаний цензурою, але в ньому є практично не зачеплена сторінка, на якій, зокрема, сказано, що, за словами інформатора, "Коваль боявся нелегально працювати в США і" нічого не робив "в період виконання завдання", що "ГРУ вклало великі гроші в легалізацію Коваля в США і натомість нічого від нього не отримало ". "Інформація щодо бездіяльності Коваля в період виконання завдання в США істотна, оскільки передбачається, що його розвідувальна діяльність, по всій видимості, була пов'язана зі службою в армії США на атомному об'єкті в Ок-Рідж (штат Теннесі) в 1944-45 рр." , - вказали в своїх примітках аналітики нью-йоркського ФБР.

Я питав людини, котра віддавала мені папки, чи був хтось в США затриманий і притягнутий до відповідальності у справі Коваля, чи проводилася оцінка збитку по цій справі, були виявлені і покарані люди, з чиєї вини стався контррозвідувальний провал. Відповідь на всі питання був однаковим - "ні", "не проводилася», «не були". "Адже ми навіть не знаємо, що саме могло через нього" витекти ", - сказав представник ФБР про радянського розвідника. - У нього ж був допуск до інформації вищої для нашого уряду категорії секретності".

зірка Героя

І це ще не все. У всіх без виключення службових характеристиках Коваля, зібраних американськими слідчими, давалася найвища оцінка його професійним і особистим якостям. Навіть особисто не знали його колеги з ядерного проекту згадували наукову роботу про властивості радіоактивного пилу, якої випускник МХТИ блиснув на одному із закритих симпозіумів.

У Росії разведдонесенія, підготовлені на підставі інформації від Дельмара, як і оцінки їх наукової значущості, відомі і навіть частково опубліковані. Згідно з офіційними повідомленнями про присвоєння розвіднику звання Героя, здобута ним інформація допомогла свого часу істотно скоротити терміни розробки і створення вітчизняного атомної зброї, що забезпечило збереження військово-стратегічного паритету з США.

Енциклопедія військової розвідки.

Майже всі ці агенти були англійцями, американцями, італійцями, німцями. Єдиним радянським громадянином, якому вдалося проникнути на самі секретні американські атомні об'єкти, була людина, ім'я якого наведено в заголовку. Його знали лише кілька людей з керівництва військової розвідки Червоної Армії. Минуло понад півстоліття, поки про нього стало відомо. Він не отримав тоді ніяких нагород за свою смертельно небезпечну роботу.

У листопаді року президент Росії і супроводжуючі його особи відвідали нову штаб-квартиру Головного розвідувального управління (ГРУ) Генерального штабу Збройних сил країни. Як почесного відвідувача Володимира Путіна провели в святая святих цієї організації - музей ГРУ. Президент зупинився біля стенду, присвяченого військовим розвідникам періоду Великої Вітчизняної війни. Його привернуло ім'я людини, про який він до цього не чув. Коли йому пояснили, хто це такий, він побажав зустрітися з ним, але Георгія або як його називали в Америці Жоржа Коваля вже не було в живих. Пройшов майже рік і 26 жовтня був опублікований Указ Президента РФ В.Путіна: «За мужність і героїзм, проявлені при виконанні спеціального завдання присвоїти звання Героя Російської Федерації Ковалю Жоржу Абрамовичу». Через тиждень В. Путін, передаючи золоту Зірку Героя Росії міністру оборони А. Сердюкова, сказав: «Працюючи в 30-40 -х роках минулого століття, він вніс неоціненний вклад у вирішення ключового завдання того часу - завдання створення атомної зброї. Я б хотів, щоб пам'ять про Жорже Абрамовича була увічнена в музеї Головного розвідуправління Генерального штабу ».

Нагородження Жоржа Коваля викликав такий сплеск публікацій в американських ЗМІ, яких давно вже не бувало. Лейтмотивом більшості цих статей було - як це могло трапитися, що американський громадянин не тільки змінив своїй рідній країні, але і ухитрився викрасти і передати комуністам головні секрети створення атомної бомби. Куди дивилися і чим займалися спецслужби США? Не дивно, що вони прогавили і 11 вересня. Потроху все заспокоїлося, але в травні року в популярному американському журналі "Smithsonian" а потім в "Journal of Cold War Studies" з'явилися дві статті різних авторів про Коваля, і знову почалася дискусія. Деякі учасники цієї дискусії пояснюють надзвичайний успіх розвідувальної діяльності Коваля особливостями його біографії, до якої ми зараз і перейдемо.

Батьки майбутнього розвідника походили з невеликого білоруського містечка Телехани. Це було типове містечко смуги осілості Царської Росії, де половину населення становила єврейська біднота. Теслі, столяри, кравці, ковалі, дрібні торговці перебивалися з хліба на квас. Традиційна хала і фарширована риба рідко бувала на їх суботніх столах. Все більше картопля з оселедцем. Так описував їх життя історики містечка Телехани Михайло ринських і колишній житель містечка нині громадянин Польщі інженер Богдан Мельник. Тесляр Абрам Коваль зустрів і полюбив дівчину, вирішив одружитися, але та поставила умову, у них повинен бути свій будинок. Дівчина, яку звали Етель, відрізнялася твердим характером і була членом підпільної соціалістичної організації. Саме остання обставина спонукало її піти з відносно благополучного рідної домівки місцевого рабина і піти працювати на скляну фабрику. Працювати доводилося в жахливих умовах, а отримувати за свою працю копійки. У Телеханах було багато хороших єврейських платників, але роботи дуже мало. І в 1910 році Абрам Коваль емігрував до Америки. Оселився в невеликому містечку Су-Сіті, розташованому на стику трьох штатів Південної Дакоти, Небраски і Айови. Золоті руки теслі Коваля знайшли застосування в Америці. Він швидко освоїв англійську і став непогано заробляти. Щодо скоро зібрав гроші і купив невеликий будиночок, потім послав нареченій достатню суму для переїзду в Америку. Там і народилися три їхнього сина Ізя (1912 рік), Жорж (25 грудня 1913) і Габріель (1919). У Су-Сіті була в той час досить велика єврейська громада, дюжина синагог і різні партії вихідців з Російської імперії.

Соціалістичне минуле подружжя Ковалів знайшло своє застосування і в Америці. Цього року виповнилося 75 років невдалому більшовицькому проекту створення єврейської автономії на Далекому Сході. Це окрема тема. Згадуємо ми тільки тому, що ряд соціалістично і комуністичних налаштованих єврейських емігрантів із захопленням вітали цей проект. Була створена навіть організація ICOR. Це була абревіатура з слів на ідиш (ідиш колонізації ін ратнфербанд - єврейська колонізація в Радянському Союзі). Штаб-квартира ICOR була в Нью-Йорку, але її відділення були в багатьох містах США. Секретарем такого відділення в Су-Сіті був Абрам Коваль. Вони збирали гроші на розвиток Єврейської автономної області, агітували євреїв переїхати в цей новий єврейський регіон.

Коваль і його сім'я прожили в США трохи більше 20 років. За цей час в Росії пройшли бурхливі зміни. Ковалі не втрачали зв'язку з рідними і знайомими. Тим часом життя в США погіршилася, почалися роки страшної депресії, а потрібно було годувати велику родину, вчити дітей. А тут їм пишуть, що в СРСР освіта безкоштовна, успішно вирішується національне питання і Коваль вирішив повернутися на батьківщину. У 1932 році на тихоокеанському узбережжі США сім'я Ковалів села на радянський пароплав «Левітан» і незабаром опинилися у Владивостоці. У деяких матеріалах, опублікованих в Америці, зустрічаються і такі опуси, що сімейство Ковалів побажало повернутися або в Мінськ, або в Телехани. Але автори цих матеріалів погано знали географію і не знали, що в той час Телехани входили до складу Польщі, а з Мінськом у Ковалів не було ніяких зв'язків. Тому, Ковалі з самого початку вирішили влаштуватися в тому регіоні, створення якого вони всіляко вітали. Оселилися вони в молодому місті Біробіджані, який став столицею Єврейської автономної області. Крім Ковалів в Біробіджані оселилися ще ряд єврейських сімей з США. Всім їм надали житло, і вони утворили комуну, де успішно працювали вони самі і їхні дорослі діти. У 1934 році за плечима Жоржа Коваля був уже робочий стаж (почав він працювати лісорубом, потім електриком) і російське середню освіту плюс два семестри американського коледжу. Він поїхав до Москви і вступив до хіміко-технологічний інститут імені Д.І. Менделєєва. Навчався він дуже добре і за рішенням Державної екзаменаційної комісії без іспитів був зарахований до аспірантури інституту. Комісія знайшла у дипломанта Коваля задатки дослідника. У 1939 році він одружився на своїй однокурсниці, народилася дочка. У деяких американських статтях затверджується, що дружина Жоржа була дочкою власника невеликої шоколадної фабрики в Москві. Невтямки американським авторам, що в 1939 році в Москві ніяк не могла існувати навіть невелика приватна фабрика. На ділі дружина Жоржа Людмила була онукою колишнього російського бізнесмена середньої руки. В цьому ж році молодий аспірант потрапив в поле зору радянської військової розвідки. ГРУ терміново потрібні були нові співробітники. А тут відмінник, молодий хімік-технолог, та до того ж народився в Америці, добре знає звичаї і особливості цієї країни і, зрозуміло, вільно володіє англійською. Запросили інститут, характеристика була прекрасною, і на першій же зустрічі зі співробітниками ГРУ Жорж Коваль дав згоду працювати у військовій розвідці. Треба було пройти спеціальну підготовку. Жорж швидко опанував премудростями цієї діяльності і його вирішили направити в США. В кінці минулого століття колишні друзі Жоржа знайшли його адресу в Москві і встановили з ним регулярне листування. Спочатку поштою, а потім за допомогою інтернету. Найтриваліша листування було з його колишнім колегою по службі в американській армії і роботі на атомних об'єктах Арнольдом Креймішем. Він знайшов Жоржа в році, і вони листувалися до смерті Коваля. У спогадах Крейміша ми зустрічаємо багато цікавих деталей про Жорже, після його повернення в США вже агентом радянської військової розвідки. Так наприклад, в одному зі своїх листів Жорж повідомив Креймішу, як він повернувся в Америку. Прибув він в Сан-Франциско в жовтні 1940 року на невеликому танкері. Щоб не пред'являти жодних документів, він зійшов на берег разом з капітаном, його дружиною і маленькою дочкою. На контрольному пункті капітан пред'явив свої документи, сказав, що інші його люди і контроль не став перевіряти їх. Далі він повідомив Креймішу наступне: «Я був покликаний в армію в 1939 році, щоб приховати моє зникнення з Москви. Мені навіть не довелося пройти військову підготовку і службу, як це слід було б зробити в той час. Я не приймав присяги і ніколи не носив військової форми ».

З Сан-Франциско Жорж відразу ж поїхав в Нью-Йорк, де знаходилася резидентура ГРУ. У його завдання входило збирання відомостей про розробку в США нових хімічних отруйних речовин. Для цього треба було влаштуватися на роботу в відповідні лабораторії. Зробити це було складно. Жорж запропонував знову стати американцем з міста Cу-Сіті. Був певний ризик зустрічі з колишніми сусідами або однокласниками, але ГРУ змушене було погодитися з цією пропозицією. Жорж швидко знайшов роботу за фахом, але ясно розумів, що ніяких зустрічей з колишніми друзями або відвідування рідного міста бути не повинно. Незабаром почалася Друга світова війна і Жорж за віком підлягав призову в американську армію. Вона в той час мало цікавила ГРУ. Коваль запросив начальство, і ті рекомендували ухилитися від служби, а в разі неможливості покластися на долю. Хто міг припустити в той час, що ця доля піднесе його керівництву такий подарунок.

За існуючими в той час законами, Коваль був зареєстрований для призову в армію в 1941 році. Однак, фірма, де він тоді працював, зуміла затримати його до лютого 1942. Відстрочка минула, і Жорж був направлений в форт Дікс для основної військової підготовки. Готували їх для служби в інженерних військах. Під час роботи в фірмі Raven Electric Company і в армії Жорж в бесідах з товаришами по службі говорив, що він народився в Нью-Йорку, круглий сирота, виховувався в притулку. Коли один з його армійських товаришів по службі запитав, як це у корінного жителя Нью-Йорка в промові прослизає Айовського акцент, то Коваль зауважив, що його вихователі в притулку були з Айови. Новобранці пройшли так званий IQ тест і найвищі оцінки виявилися у Коваля. Його разом з рядом інших направили на подальше навчання в Сіті Коледж в Манхеттені, де він вивчав електротехніку. Військових студентів розмістили в колишньому єврейському сирітському будинку, і Жорж не раз говорив товаришам по службі, що його дитинство пройшло саме в такому будинку. Тим часом почалися активні роботи зі створення атомної бомби і Жоржа направили на навчання на спеціальні курси, де військовослужбовців готували для роботи на об'єктах з виробництва радіоактивних матеріалів. У серпні 1944 року рядовий американської армії Жорж Коваль був спрямований на секретний об'єкт в місто Ок-Рідж в штаті Теннесі. Перед від'їздом Жорж зустрівся з радянським резидентом, і вони обмовили можливості подальшої зв'язку. Але ні резидент, ні Жорж поняття не мали в той час, що це за об'єкт. Американська військова контррозвідка вважала, що проектом зі створення атомної зброї була створена абсолютна секретність. Військовий керівник проекту генерал Леслі Гровс назвав заходи безпеки, які були зроблені для збереження в таємниці процесу розробки атомної бомби «мертвою зоною». Такої ж думки дотримувався і начальник служби безпеки проекту колишній мічман білогвардійського флоту полковник Борис Паш. Він був сином митрополита російської православної церкви в США Феофіла. У світі його ім'я було Пашковський, але син його американізованого своє прізвище. Гровс і Паш вважали, що створена ними «мертва зона» непроникна, а заходи безпеки забезпечують таємність не на сто, а двісті відсотків. Між співробітниками лабораторій, зайнятих дослідженнями, спорудили непроникні бар'єри. Один відділ не знав, чим займаються інші. Ретельно перевірялися всі співробітники наукового центру в Лос-Аламосі, що працюють на заводах зі збагачення урану і там де були промислові атомні реактори. Біографічні дані перевірялися і перевірялися, за всіма велося постійне спостереження, розкривалися листи, прослуховувалися телефонні переговори, в квартирах встановлювалися прослуховуючі пристрої. Не всі витримували таку психологічне навантаження. Але випадок допоміг радянському розвіднику проникнути в цю «мертву зону». У перший же свій відпустку Жоржу вдалося встановити зв'язок з резидентом ГРУ. Його повідомлення про секретному об'єкті і то чим там займаються пішло в Москву. Відомості були вельми цікавими, і про них в СРСР не знав ніхто.

Коваль повідомив, що він працює в Ок-Рідж на підприємстві, де виробляється збагачений уран і плутоній. До кінця життя Жорж пишався тим, що був єдиним розвідником, який тримав в руці зразки плутонію. Він був радіометрістом і за своєю посадою мав доступ в різні відділи великого підприємства, на якому працювало понад півтори тисячі осіб. Як хімік Жорж Коваль швидко розібрався в деталях технології зі збагачення урану. Жорж був інженером від Бога. Він мав рідкісний допуск до обладнання для збагачення урану і плутонію. І навіть уривчастих відомостей йому було досить, щоб зрозуміти весь технологічний цикл. Детальні повідомлення в Москву відразу потрапляли до відділу «C» наркомату внутрішніх справ, яким керував генерал-лейтенант Судоплатов. Навіть він не знав імені агента, від якого надходили такі важливі відомості. ГРУ передавало всі ці дані в Наркомвнудела в знеособленому вигляді, і вони відразу ж потрапляли до наукового керівника радянського атомного проекту академіку Курчатову. З повідомлень Коваля стали відомі не тільки основні деталі технології, а й місця розташування американських секретних об'єктів. Новим для радянських вчених стало повідомлення Коваля про виробництво американцями полонію і його подальше використання при створенні атомної бомби. На їхнє прохання він передав деталі технологічного процесу виробництва полонію, і як він буде застосовуватися в атомному заряді. У 1945 році Жорж Коваль був вже не рядовим, а сержантом штабної служби. Його перевели на роботу на інший атомний об'єкт в місті Дайтоні. Керівництво лабораторії з довірою ставився до Ковалю. Його навіть включили до складу спеціальної групи для вивчення результатів атомного бомбардування японських міст Хіросіма і Нагасакі, але поїздка в Японію не відбулася. У 1946 році Коваль звільнився з військової служби. Керівництво лабораторії наполегливо пропонувало Жоржу залишитися там працювати на посаді цивільного фахівця, пропонуючи значне підвищення в посаді і вельми пристойний оклад. Резидент ГРУ в США вважав, що Жорж повинен прийняти цю пропозицію. Відкривалися нові перспективи отримання американських секретних даних. Але в 1946 році шифрувальник посольства СРСР в Канаді Гузенко втік і видав багатьох агентів радянської розвідки в США і Канаді. Почалася антирадянська шпигунська істерія. Газети всього світу публікували різні відомості про радянських атомних шпигунів. Коваль у своєму рапорті керівництву повідомив, що в Америці змінилися і стали більш жорсткими вимоги до системи відбору фахівців для роботи на атомних об'єктах. Існувала реальна загроза, що спецслужби США зможуть встановити, що Жорж Коваль в 1932 році покинув США. Жорж знав, що в одному з видань журналу в Біробіджані є фотографія сім'ї Ковалів, де на першому плані чітко був відображений Жорж Абрамович. Хто міг знати, що цю фотографію НЕ розшукає контррозвідка США. Керівництво ГРУ погодилося з доводами Жоржа, і в 1948 році обхідним шляхом він повернувся в СРСР до своєї сім'ї.

Як виявилося згодом, побоювання Жоржа були не марними. Від своїх знайомих в США Коваль дізнався, що незабаром після того, як він покинув країну, агенти ФБР кілька разів опитували колишніх сусідів Ковалів, намагаючись встановити не одне чи ця особа студент Жорж Коваль, який виїхав в 1932 році і штабний сержант, який служив на самих секретних об'єктах.

Тільки до кінця 1948 року Жорж Коваль повернувся в Москву до дружини і дочки, які довгі десять років чекали його, зрідка отримуючи невеликі листи, через незнайомих їм військових. У 1949 році Жорж був демобілізований з Радянської Армії і на півстоліття розлучився з військовою розвідкою. Без особливих зусиль відновився в аспірантурі, через два роки захистив дисертацію і став кандидатом наук. Ось тут-то у молодого вченого і почалися проблеми. Ніхто, зрозуміло, не знав, що він десять років прослужив в розвідці. Здавалося б, що його справжнє місце в одному з інститутів або підприємств, що займаються атомними проблемами. Але Жорж Коваль протягом року ніяк не міг знайти роботу. Вакансій було багато, але варто було йому заповнити анкету, як відділи кадрів під слушним приводом відмовляли. В анкеті значилося, що з 1939 до 1949 року рядовий Коваль служив в армії. Ніяких нагород, окрім медалі «За перемогу над Німеччиною» не мав. Він відмовлявся відповідати на питання, де проходила його служба. Не відповідав і на питання, як це людина з вищою освітою за десять років служби не зміг отримати навіть первинного офіцерського звання молодшого лейтенанта. Та тут ще такі дані, що народився в Америці і єврей за національністю. Терпіння Жоржа вичерпалося, і він звернувся за допомогою до керівництва військової розвідки. 10 березня 1953 року Коваль у своєму листі повідомив своєму колишньому начальству, що після закінчення аспірантури комісія з розподілу до сих пір не вирішує питання про його працевлаштування. При спробах самому влаштуватися на роботу, в першу чергу, звертають увагу, що він виходець з Америки. Начальник ГРУ генерал-лейтенант М.А. Шалин негайно наказав розібратися в долі Жоржа. Він особисто направив листа міністру вищого утворення, В якому писав, що Жорж Коваль з 1939 по 1949 рік перебував у лавах Радянської Армії. Відповідно до закону про нерозголошення державної та військової таємниці він не може дати пояснення про характер своєї служби, яка протікала в особливих умовах. Він просить прийняти представника ГРУ, який особисто усно пояснить міністрові ким і де працював Жорж Коваль.

Як же вийшло, що робота Коваля у військовій розвідці була оцінена. Його колеги по добуванню американських і англійських атомних секретів, хоча й запізно, але отримали визнання. Так наприклад, військові розвідники працювали по цій же проблемі Артур Адамс і Ян Черняк були удостоєні звання Героя Росії. Основною причиною забуття діяльності Коваля була та обставина, що після закінчення Другої світової війни дві радянські спецслужби зовнішньої розвідки НКВС і ГРУ були об'єднані в одну структуру, яка отримала назву комітету з інформації. Поки комітет організовувався, а потім був розформований, Жорж Коваль зник з переліку співробітників військової розвідки. Керівництво радянським атомним проектом було покладено на Л. Берія, який висував своїх співробітників - працівників НКВС. Навіть в даний час в ряді книг по історії радянського атомного проекту скупо згадується, що саме секретар військового аташе в Англії полковник Семен Давидович Кремер вперше повідомив про роботи зі створення нового секретного зброї. Танкіст Кремер незабаром пішов з розвідки. У запеклих боях Великої Вітчизняної війни він став генералом і Героєм Радянського Союзу. Про Жорже Коваля забули, і він не нагадував про себе до початку року. Після цього Жорж відразу ж був прийнятий в члени ради ветеранів військової розвідки, нагороджений почесним знаком «За заслуги у військовій розвідці». Йому щомісячно стали надавати і матеріальну допомогу. На спеціальному стенді в музеї поміщена його фотографія і короткий опис його заслуг, на які звернув увагу президент Росії В. Путін. Зі своїми колегами Жорж НЕ ділився спогадами про службу в розвідці. Коли автор книги «ГРУ і атомна бомба» дізнався про діяльність Коваля і за наводкою ГРУ попросив про зустріч з ним, то Жорж Абрамович дуже неохоче дав найзагальніші відомості про себе і попросив в майбутній книзі змінити своє прізвище та навіть скупі біографічні дані. У книзі він виведений за своєю оперативної прізвисько «Делмар»

Починаючи з 1995 року стали розсекречувати і публікувати книги про радянському атомному проекті і співробітників зовнішньої розвідки, що зробили значну допомогу радянським вченим у створенні атомної бомби. В одній з таких книг опубліковано лист ГРУ начальнику відділу «C» НКВС генерал-лейтенанту Судоплатову від 15 лютого 1946 року. У ньому йшлося про те, що ГРУ направляє опис виробництва елемента полонію, отримане нами від достовірного джерела. Цим джерелом і був Жорж Коваль. Як випливає з ряду публікацій, нейтронний запал до радянського атомного пристрою, який готували для вибуху на Семипалатинському полігоні, був виготовлений за даними, отриманими від Коваля. До цього використанням полонію в рамках радянського атомного проекту ніхто не займався. Відомості, передані Ковалем в 1945-1946 роках про використання американцями полонію, підказали радянським вченим ідею створення нейтронного запала. Він же повідомив методику отримання полонію з вісмуту. Крім книг і статей, де, вже відкрито повідомляється ім'я і наводяться фотографії Жоржа Абрамовича Коваля, російське телебачення 8 листопада року показало в своїх передачах фотографію до цього невідомого розвідника і коротко повідомило про нього. Шкода тільки, що сам Коваль не дожив до цього дня. Він помер в січні року в Москві на 94-му році життя.

На закінчення, хочеться зупинитися на двох питаннях. Перший з яких, широко обговорюваний в американських ЗМІ, як це американські спецслужби не змогли виявити радянського розвідника. У цьому плані заслуговує на увагу думка Арнольда Крейміша. Він вважає, що в цій справі винна некомпетентність і суперництво американських спецслужб, відповідальних за забезпечення безпеки і секретності роботи атомних підприємств. Вищезгаданий Генерал Гровс і полковник Паш не довіряли ФБР і більше вірили в можливості армійської контррозвідки. Але ця служба більше займалася аналітичною роботою, а не ловлею шпигунів. До речі сказати, підозри про причетність Коваля до розвідки вперше виникли у ФБР, але занадто пізно.

Представники ІТАР-ТАСС після року отримали від ФБР в США ряд документів з розсекречені справи Жоржа Коваля. З цих документів випливає, що на питання директора ФБР Гувера:

а) як і з чиєю допомогою Коваль зміг потрапити на атомні об'єкти,

б) до якої секретної інформації він мав доступ,

в) чи було це результатом заздалегідь спланованої операції,

г) хто допоміг йому потрапити в США і легалізуватися,

д) не повертався чи Коваль в США після його від'їзду в 1949 році.

Його співробітники не змогли відповісти на ці питання.

Навіть спроба Гувера позбавити Коваля американського громадянства не увінчалася успіхом. У всіх без винятку службових характеристиках Коваля, зібраних фебееровцамі давалася найвища оцінка його професійним і особистим якостям. Свідченням цього є і спогади його товаришів по службі в Америці. Уже згаданий вище Арнольд Крейміш, який навчався разом з Жоржем і працював з ним на атомних об'єктах, згадував: «Він був дуже доброзичливим. У нього був допуск до всього ... У нього був власний джип, мало у кого з нас був власний джип. А він був розумний. Справжній шпигун ГРУ ».

Стюарт Блум, один з провідних фізиків Ліверморської національної лабораторії в Каліфорнії, який також навчався разом з Ковалем, називав його правильним хлопцем: «Він грав в бейсбол. І добре грав. У нього не було російського акценту. Він відмінно говорив на англійською - американською англійською. Ніхто і засумніватися не міг в тому, що він - справжній американець ... Одного разу я бачив, що він дивиться кудись у далечінь і думав про щось. Тепер я, здається, розумію про що ».

Американська розвідка дізналася про нього, вважають історики, з початку 50-х років. Спочатку це були тільки підозри, але потім після допиту його колег, вони переконалися в своїх підозрах, але деталей не змогли дізнатися. З усіх допитуваних взяли підписку про нерозголошення. Англійська газета "The Independent" справедливо помітила, що американські спецслужби «були настільки розгублені свою повну нездатність зберегти в секреті державні таємниці, що оточили справа Коваля завісою мовчання ...»