Біографія Окуджави. Окуджава Булат: біографія, особисте життя, творчість, пам'ять Булат Окуджава поет і співак повідомлення

Життя і творчість Булата Окуджави

Доповідь з літератури Данилова Павла

Я думаю, що всі чули ім'я Булат Окуджава. Я запитаю: «Хто він був?». Хтось мені відповість: «поет». Хтось: «прозаїк». Ще хтось: «кіносценарист». Навіть той, хто скаже: «автор і виконавець пісень, основоположник напрямку авторської пісні», - все одно не помилиться.

Ось що розповів про своє життя кореспонденту «Огонька» Олегу Терентьєву сам Булат Шалвович:

Ну що я можу розповісти вам. Я народився в Москві, на Арбаті в 24-му році. За походженням я грузин. Але, як кажуть мої московські друзі, грузин московського розливу. Рідна мова мій - російський. Я - російський письменник. Життя моє була звичайною, така ж, як життя моїх однолітків. Ну, якщо не брати до уваги того, що в 37-му році мій батько - партійний працівник - був знищений тут, у вашому чудовому місті (Свердловську). Три роки я прожив в Нижньому Тагілі. Потім повернувся в Москву. Навчався у школі. Після дев'ятого класу в сімнадцять років пішов добровільно на фронт. Воював. Був рядовим. Мінометником. Був поранений. Залишився живий. Навчався в університеті на філологічному факультеті. Закінчив. Поїхав в сільську школу Калузької області. Працював учителем. Викладав російську мову і літературу. Ну, як більшість, писав вірші. Ставився до цього, звичайно, несерйозно. Але поступово, поступово це все в мені посилювалася. Почав публікуватися в "Калузької газеті" обласний. Потім, коли помер Сталін, і почали налагоджуватися норми демократичні нормального життя в нашій країні, мені запропонували працювати в "Комсомольській газеті" обласний. Я завідував відділом пропаганди. І там же, в Калузі, у мене вийшла перша маленька книжечка віршів. Але так як в Калузі інших поетів не було, я вважався найкращим. У мене дуже крутилася голова. Я був дуже самовпевнений. Мені здавалося, що я досяг вже найбільших висот. Хоча вірші ці були дуже слабкі, наслідувальні. Присвячувалися в основному свят, порами року. Потім я переїхав до Москви. Там потрапив в одне літературне об'єднання. Там були дуже сильні молоді поети, які мене міцно побили. Спочатку, в перші хвилини, я подумав, що це вони від заздрощів. Потім зрозумів, що я сам в цьому винен. Рік приблизно нічого не писав в розпачі. Але потім природа взяла своє. Став писати. Добре чи погано - не мені судити. Але так, як я пишу до сьогоднішнього дня. В кінці 56-го року, тобто рівно тридцять років тому, восени 56-го року, я вперше взяв у руки гітару і заспівав свою жартівливе вірш під акомпанемент. Так почалися так звані пісні. Потім їх ставало більше, і, нарешті, коли їх стало вже шість або сім, почали лунати ... А в той час з'явилися перші магнітофони. І ось на роботі - я працював у видавництві "Молода гвардія" - стали лунати дзвінки, і люди мене запрошували додому поспівати свої пісні. Я з радістю брав гітару і їхав по невідомому адресою. Там збиралися чоловік тридцять тихих інтелігентів. Я співав ці п'ять пісень своїх. Потім я їх повторював знову. І їхав. А на наступний вечір я їхав в інший будинок. І так це тривало півтора року. Ну і поступово - магнітофони працювали - це все поширювалося дуже стрімко, швидко. Ну і з'явилися люди, які визнали за необхідне зі мною боротися. Тепер я розумію, що ці пісні були дуже незвичні після того, що ми співали звичайно. Комусь здалося це небезпечним. Ну і, як завжди, комсомол був застрільником. Перший фейлетон про мене був опублікований у ленінградській газеті "Зміна" за завданням з Москви. Але так як він був наспіх зроблений, в ньому було багато смішного. Ну, наприклад, там була така фраза: "На естраду вийшов підозрілий чоловік. Він заспівав під гітару вульгарні пісеньки. Але за таким поетом дівчата не підуть. Дівчата підуть за Твардовським і Ісаковського". Такий спосіб визначати якість літератури - за ким підуть дівчини. Зараз це все смішно звучить, але мені тоді, повірте, було дуже не смішно. Було дуже складно. Значить, було багато казусів, нісенітниць. Я метався. Я відчував, що я роблю щось цікаве, але зустрічав протидію. Одного разу мене запросили в дуже високу інстанцію. А у мене була така одна з перших пісень - "Пісня про Льоньку Королева". Може бути, доводилося чути вам. Ну і мені сказали в високої інстанції, людина, яка була обтяжений великими знаннями про культуру, він сказав, що цю пісню співати не треба, тому що вона неправильно орієнтує молодь. "Чим же вона неправильно орієнтує?" - запитав я. - "А ось у вас там є такі рядки:" він пішов воювати і загинув, і нікому оплакати його життя ". Як, тобто, нікому? Залишився адже народ, всякі організації ..."

Але я не повірив смаку цієї людини і продовжував співати цю пісню. Роки через три у мене з'явилася пісня "Про дурнях". Мене знову запросив ця людина і сказав мені: "Послухайте! У вас же була чудова пісня про Льоньку Королева. Навіщо вам співати про дурнів?" Ну і я зрозумів, що час робить свою справу. Це кращий суддя. Слабкі речі воно прибирає, вдалі речі залишає. Тому нам не потрібно метушитися, судити, вирішувати. Все вирішиться само собою. Мистецтво - така річ. Долготерпівое. Ну, потім, після того як стали з'являтися ці фейлетони і всякий шум, мої друзі в Спілці письменників вирішили мене обговорити. Дуже було бурхливе обговорення. І мене прийняли до Спілки письменників. Але після цього мені стало трошки легше, стали виходити книги віршів. Мої пісні стали співати деякі співаки. Хоча дуже невелика кількість, тому що пісні були незвичні, а їм потрібно було проходити через художню раду. І художні ради боялися цих пісень і відкидали їх. Але дехто співав. Потім ці пісні зазвучали в фільмах, в деяких, у виставах. Потім до них стали більше звикати. Я став їздити по країні виступати. Потім мене послали за рубежі. Я виступав за кордоном. У мене стали виходити платівки. Потім я став писати прозу ... І до мене настільки звикли, що навіть одного разу в один літній день, коли за традицією десятикласники виходять вночі на набережні Москви, щоб попрощатися зі школою, був такий випадок. Телевізійна машина примчала на набережну, щоб записати пісні ось цих молодих людей. Під'їхали до однієї групи. Там - рок-н-рол. Під'їхали до іншої групи - там теж щось цього типу. Стали метатися. І нарешті побачили - біля собору Василя Блаженного стоїть така маленька купка з гітарою, і співають мою пісню. Вони так зраділи, почувши своє, що записали і передали в ефір. І так я був узаконений. Ну ось. А потім настала нормальна смуга літературного життя. І тепер у мене вже за плечима п'ять романів і кілька книжок віршів та платівок. І ось зараз повинна вийти платівка з новими піснями. Так що я в своїй літературного життя людина щасливий, тому що я пройшов через вогонь, і воду, і мідні труби. І встояв. І залишився самим собою, наскільки це дозволив мені характер. І продовжую працювати. Живий і здоровий.

коротка біографія

Булат Шалвович Окуджава народився 9 травня 1924 року в Москві в родині партійних працівників (батько - грузин, мати - вірменка). Жив на Арбаті до 1940. У 1934 р переїхав разом з батьками в Нижньому Тагіл. Там батько був обраний першим секретарем міського комітету партії, а мати - секретарем райкому. У 1937 батьки заарештовані; батько розстріляний, мати заслана в Карагандинський табір. О. повернувся в Москву, де разом з братом виховувався у бабусі. У 1940 переїхав до родичів у Тбілісі.

У шкільні роки з 14-річного віку був статистом і робітником сцени в театрі, працював слюсарем, на початку Великої Вітчизняної війни - токарем на оборонному заводі. У 1942 після закінчення дев'ятого класу середньої школи добровольцем пішов на війну. Служив в запасному мінометному дивізіоні, потім після двох місяців навчання був відправлений на Північно-Кавказький фронт. Був мінометником, потім радистом важкої артилерії. Був поранений під м Моздок. У 1945 р демобілізувався.

Закінчив екстерном середню школу і вступив на філологічний факультет Тбіліського університету, де навчався з 1945 по 1950. Після закінчення університету, з 1950 по 1955 за розподілом вчителював у селі Шамордіно і районному центрі Високінічі Калузької області, потім - в одній з середніх шкіл м Калуги . Там же, в Калузі, був кореспондентом і літературним співробітником обласних газет "Знамя" та "Молодий ленінець".

У 1955 реабілітовані батьки. У 1956 повернувся в Москву. Брав участь в роботі літературного об'єднання "Магістраль". Працював редактором у видавництві "Молода гвардія", потім - завідуючим відділом поезії в "Литературной газете". У 1961 йде зі служби і цілком присвятив себе вільному творчої праці.

Жив в Москві. Дружина - Ольга Володимирівна Арцимович, фізик за освітою. Син - Булат Булатович Окуджава, музикант, композитор.

Останнє інтерв'ю

Останнє інтерв'ю, дане Окуджавою студенту факультету журналістики МДУ Денису Левшинова навесні 1997 року і надруковане в Известиях 14 червня того ж року.

Булат Шалвович, як ви ставитеся до своєї популярності?

Ви знаєте, я людина не марнославний, а честолюбний. Марнославний людина намагається вважатися, а честолюбний - бути. Мене ніколи не цікавив галас навколо мого імені. Але як автору мені, звичайно, приємно знати, що до мене добре ставляться.

Багато вас вважають мало не народним героєм.

Якби я жив на безлюдному острові, я робив би те ж саме - це моя професія, моє покликання. Я інакше жити не можу, і потім, справжні шанувальники моєї роботи, люди мислячі і серйозні, вони не сплескують руками, побачивши мене. Деякі, особливо раніше, коли я починав виступати з гітарою, мене сприймали як естрадного виконавця - шуміли, верещали, але швидко заспокоїлися і пішли в інші зали, а зі мною залишилося не дуже багато, але дуже вірних і мислячих людей.

Ви що-небудь зараз пишете, я дивлюся, у вас всюди розкидані чернетки віршів?

Я весь час пишу і весь час працюю.

А музику пишете?

Музику, в повному розумінні слова, я ніколи не писав: я не знаю нот. А зараз я взагалі втратив до цього інтерес.

Не знаю, може тому, що виконання своїх віршів було не головною професією, а хобі - мені подобалося, друзям моїм подобалося, ну я і співав. Потім грати на гітарі я так і не навчився, може з цим пов'язана відсутність професійного інтересу, а може бути, з віком. У всякому разі, останню пісню я придумав років зо два тому. Я не можу сказати, що і раніше в цій галузі я працював дуже активно - зі ста віршів, які я писав, в пісні перетворювалися максимум п'ять.

Значить, ви перш за все поет?

Перш за все я людина, яка пише вірші, а поет я чи ні - не знаю.

У вас є якесь спеціальну освіту, музичне або літературне?

Ні-ні, я філолог, русист, закінчив філологічний факультет. Колись дитиною мене віддали в музичну школу, але на цьому все і закінчилося.

Які зараз ваші відносини з кіно?

Так склалися обставини, що я був залучений в кіно, у мене були прекрасні друзі-режисери, мене підключали до написання сценаріїв, я писав сценарії в основному неумеючі, страждаючи, вдаючись до допомоги друзів. Дещо виходило вдало. Але потім я повертався додому, залишався один і писав свої романи і вірші, і це було головне.

Зараз я з цього кола вибув. Був час - мені пропонували, я відмовлявся, скінчилося цей час. Я своє призначення виконав, то, що міг, зробив. Потім перестали в кіно вживати пісні цього жанру, цього стилю. Взагалі мистецтво стало змінюватися. Скрізь рівень ресторану, але ресторанна пісня - це ресторанна пісня, і дай їй Бог здоров'я, в ресторані ти не будеш слухати арію Каварадоссі. Але коли ця музика стає провідною, це жахливо. Останнім часом з'явилися якісь бездарні, безголосі, кривляються виконавці, їх називають зірками, вони це всерйоз щодо себе сприймають, ось ця вульгарщина ресторанна - це погано. Але думаю, пройде.

Булат Шалвович, вам подобаються Юрій Шевчук або Борис Гребенщиков?

У рок-музиці я нічого не тямлю. Я не хочу сказати, що це погано, але я нічого в цьому не розумію, я людина старомодна. Що стосується Гребенщикова, я його давно знаю, і він мені цікавий перш за все як поет, у нього є кілька речей, які мене просто зачарували. Те ж саме і Юрій Шевчук. Людина обдарований, яскравий, своєрідний, але я сприймаю тільки його вірші.

Вас не дратує, коли актори чи музиканти раптом стають комерсантами або політиками?

Ні, мені це зовсім байдуже і ніяк мене це не чіпає, просто іноді мені їх буває шкода. Акторові бути політиком не слід. Брати участь в суспільному житті можна, але тільки на рівні громадянина. А куди-то обиратися, переобиратися, лізти в депутати - це все смішно і багато хто це вже зрозуміли.

Що таке, на ваш погляд, інтелігентна людина?

Інтелігентна людина - це перш за все той, хто прагне до утворення. Це людина, яка проти насильства. Буває, що академік - жлоб, а робітник - інтелігент. Ось кажуть, Ленін інтелігентна людина. Ніколи він не був інтелігентом, тому що інтелігент - противник насильства.

Який сенс ви вкладаєте в поняття "свобода"?

Свобода це, перш за все, те, що в Росії невідомо. Коли в Росії говорять свобода, мають на увазі воля. Що значить воля? Роби, що хочеш, а свобода - це воля в рамках закону. У нас або воля, або повне холопство, тому ми зараз і мучимося. Свобода це перш за все повага до особистості. Я живу в рамках власного призначення, але я ніколи не дозволю собі порушувати спокій сусіда чи спосіб життя іншої людини заради себе - ось це і є свобода. У нас зараз кричать - демократія, свобода, та ніякої у нас демократії немає, демократія - це стан крові, це виробляється навіть не десятиліттями, а поколіннями, це повинно бути всередині у людини.

Ви релігійна людина?

Я православний за своїм предкам. Але в душі я абсолютний атеїст і сьогодні лукавити не стану. І я повинен сказати, що у мене не викликає трепету наша православна церква, бо вона знаходиться на тому ж рівні, на якому знаходиться і наше суспільство, вона мені не симпатична. Хоча проти церкви я нічого не маю, я знаю священиків - блискучих людей. Ось моя дружина істинно віруюча людина, я щиро поважаю її пристрасть до віри.

Наскільки я знаю, ваша дружина - колекціонер ляльок.

Ні, вона не колекціонер, вона створила Московський музей ляльок та її оточують жебраки талановиті лялькарі.

Булат Шалвович, хто зараз ваші друзі?

Ви знаєте, я ніколи не був шірокообщітельним людиною. Ті, хто були моїми друзями, ті і залишилися. Правда, тепер бачимося ми дуже рідко. Це вікове.

Скажіть, Булат Шалвович, що таке любов?

Я не зможу пояснити, я можу любов побачити і сказати - о, це любов, а класифікувати я не можу.

Ви любите людей?

Хороших - так, поганих - ні. Не можна любити всіх людей, бувають суб'єкти, яких не гріх і ненавидіти. У мене є такі рядки у вірші: "Я люблю не народ, а окремих його представників".

Бібліографія

Поезія і пісні

Вірші почав писати в дитинстві. Вперше вірш Окуджави було опубліковано в 1945 в газеті Закавказького військового округу "Боєць РККА" (пізніше "Ленінський прапор"), де протягом 1946 друкувалися й інші його вірші. У 1953-1955 вірші Окуджава регулярно з'являлися на сторінках калузький газет. У Калузі ж в 1956 був виданий і перша збірка його віршів "Лірика". У 1959 в Москві вийшов друга поетична збірка Окуджави - "Острова". У наступні роки вірші Окуджави друкуються в багатьох періодичних виданнях та збірниках, книги його віршів видаються в Москві та інших містах.

Окуджаві належить понад 800 віршів. Багато віршів у нього народжуються разом з музикою, пісень вже налічується близько 200.

Вперше пробує себе в жанрі пісні під час війни. У 1946 студентом Тбіліського університету створює "Студентську пісню" ( "несамовитий і упертий, гори, вогонь, гори ..."). З 1956 одним з перших починає виступати як автор віршів і музики пісень та їх виконавець. Пісні Окуджави звернули на себе увагу. З'явилися магнітофонні записи його виступів, що принесли йому широку популярність. Записи його пісень розійшлися по країні в тисячах примірників. Його пісні звучали в кінофільмах і спектаклях, в концертних програмах, в теле- і радіопередачах. Перший диск вийшов в Парижі в 1968, незважаючи на опір радянських властей. Помітно пізніше вийшли диски в СРСР.

В даний час в Державному літературному музеї в Москві створено фонд магнітофонних записів Окуджави, що налічує понад 280 одиниць зберігання.

На вірші Окуджави пишуть музику професійні композитори. Приклад удачі - пісня В. Левашова на вірші Окуджави "Бери шинель, пішли додому". Але найбільш плідним виявилося співдружність Окуджави з Ісаком Шварцем ( "Краплі Данського короля", "Ваше благородіє", "Пісня кавалергарда", "Дорожня пісня", пісні до телефільму "Солом'яний капелюшок" та інші).

Книги (збірки віршів і пісень): "Лірика" (Калуга, 1956), "Острова" (М., 1959), "Веселий барабанщик" (М., 1964), "По дорозі до Тінатін" (Тбілісі, 1964), "березень великодушний" (М., 1967), "Арбат, мій Арбат" (М., 1976), "Вірші" (М., 1984, 1985), "Присвячується вам" (М., 1988), "Вибране" (М., 1989), "Пісні" (М., 1989), "Пісні та вірші" (М., 1989), "Краплі Данського короля" (М., 1991), "Милість долі" (М., 1993 ), "Пісенька про моє життя" (М., 1995), "Чаювання на Арбаті" (М., 1996), "Зал очікування" (H.Новгород, 1996).

Починаючи з 1960-х рр. Окуджава багато працює в жанрі прози. У 1961 в альманасі "Тарусские сторінки" опублікована його автобіографічна повість "Будь здоров, школяр" (окремим виданням вийшла в 1987), присвячена вчорашнім школярам, \u200b\u200bяким довелося захищати країну від фашизму. Повість отримала негативну оцінку прихильників офіціозної критики, яка звинуватила Окуджаву в пацифізм.

У наступні роки Окуджава постійно пише автобіографічну прозу, що склала збірники "Дівчина моєї мрії" і "Заїжджий музикант" (14 оповідань і повістей), а також роман "Скасований театр" (1993), який отримав в 1994 Міжнародну премію Букера як кращий роман року на російською мовою.

В кінці 1960-х рр. Окуджава звертається до історичної прози. У 1970-80 рр. окремими виданнями вийшли повісті "Бідний Авросимов" ( "Ковток свободи") (1969) про трагічні сторінки в історії декабристського руху, "Пригоди Шипова, або Старовинний водевіль" (1971) і написані на історичному матеріалі початку XIX століття романи "Подорож дилетантів" ( Ч. 1. 1976; Ч. 2. 1978) і "Побачення з Бонапартом" (1983).

Книги (проза): "Фронт приходить до нас" (М., 1967), "Ковток свободи" (М., 1971), "Чарівні пригоди" (Тбілісі, 1971; М., 1993), "Пригоди Шипова, або Старовинний водевіль "(М., 1975, 1992)," Вибрана проза "(М., 1979)," Подорож дилетантів "(М., 1979, 1980, 1986, 1990; Таллінн, 1987, 1988)," Побачення з Бонапартом " (М., 1985, 1988), "Будь здоровий, школяр" (М., 1987), "Дівчина моєї мрії" (М., 1988), "Вибрані твори" в 2 тт. (М., 1989), "Пригоди секретного баптиста" (М., 1991), "Повісті та оповідання" (М., 1992),

"Заїжджий музикант" (М., 1993), "Скасований театр" (М., 1995).

За кордоном

Виступи Окуджави проходили в Австралії, Австрії, Болгарії, Великобританії, Угорщини, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Канаді, Польщі, США, Фінляндії, Франції, ФРН, Швеції, Югославії, Японії.

Твори Окуджави переведені на безліч мов і видані у багатьох країнах світу.

Книги поезії і прози, видані за кордоном (на російській мові): "Пісенька про дурнів" (Лондон, 1964), "Будь здоровий, школяр" (Франкфурт-на-Майні, 1964, 1966), "Веселий барабанщик" (Лондон, 1966), "Проза та поезія" (Франкфурт-на-Майні, 1968, 1977, 1982, 1984), "Два роману" (Франкфурт-на-Майні, 1970), "Бідний Авросимов" (Чикаго, 1970; Париж, 1972 ), "Чарівні пригоди" (Тель-Авів, 1975), "Пісні" в 2 т. (ARDIS, т.1, 1980; т.2, 1986 (1988).

Звання та нагороди

Член КПРС (1955-1990).

Член Спілки письменників СРСР (1962).

Член установчого ради газети "Московские новости".

Член установчого ради "Загальної газети".

Член редколегії газети "Вечірній клуб".

Член Ради товариства "Меморіал".

Член-засновник російського ПЕН - центру (1989).

Член комісії з помилувань при президентові РФ (1992).

Член комісії з Державних премій РФ (1994).

Медаль "За оборону Кавказу". ...

Орден Дружби народів (1984).

Почесна медаль Радянського фонду миру.

Державна премія СРСР (1991).

Премія "За мужність в літературі" ім. А. Д. Сахарова незалежної письменницької асоціації "Квітень" (1991).

Перша премія і приз "Золотий вінець" на поетичному конкурсі "Стружскіе вечора" в Югославії (1967).

Приз "Золота гітара" на фестивалі в м.Сан-Ремо в Італії (1985).

Почесна ступінь Доктора гуманітарних наук Норвічского університету в США (1990).

Премія "Пеньо Пенев" в Болгарії (1990).

Букерівська премія (1994).

Ім'я Окуджави присвоєно малій планеті (1988).

Ім'я Окуджави присвоєно Клубу болгарсько-російської дружби в г.Ямбол в Болгарії (1989-90).

Почесний громадянин г.Калуга (1996).

За п'єсою Окуджави "Ковток свободи" (1966), а також по його прозі, віршів і пісень поставлені драматичні вистави.

постановки:

"Ковток свободи" (Л., ТЮГ, 1967; Красноярськ, ТЮГ імені Ленінського комсомолу, 1967; Чита, Театр драми, 1971; М., МХАТ, 1980; Ташкент, російський драм. Театр ім. М.Горького, 1986);

"Мерсі, або старовинний водевіль" (Л., театр муз.комедіі, 1974);

"Будь здоровий, школяр" (Л., ТЮГ, 1980);

"Музика арбатского двору" (М., Камерний муз. Театр, 1988).

Фільми: кіно і телебачення

З середини 1960-х рр. Окуджава виступає як кінодраматург. Ще раніше у фільмах починають звучати його пісні: більш ніж в 50 фільмах звучить більш 70 пісень на вірші Окуджави, з них понад 40 пісень на його музику. Часом Окуджава знімається сам.

кіносценарії:

"Приватне життя Олександра Сергійовича, чи Пушкін в Одесі" (1966, у співавторстві з О. Арцимович; фільм не поставлено);

Пісні у фільмах (найбільш відомі роботи):

на власну музику:

"Сентиментальний марш" ( "Застава Ілліча", 1963)

"Ми за ціною не постоїмо" ( "Білоруський вокзал", 1971)

"Побажання друзям" ( "Ключ без права передачі", 1977)

"Пісня московських ополченців" ( "Велика Вітчизняна", 1979)

"Щасливий жереб" ( "Законний шлюб", 1985)

на музику І. Шварца:

"Краплі Данського короля" ( "Женя, Женечка і" катюша "", 1967)

"Ваше благородіє" ( "Біле сонце пустелі", 1970)

"Пісня кавалергарда" ( "Зірка привабливого щастя", 1975)

пісні до фільму "Солом'яний капелюшок", 1975

"Дорожня пісня" ( "Нас вінчали не в церкві", 1982)

на музику Л.Шварца:

"Веселий барабанщик" ( "Друг мій, Колька", 1961)

на музику В.Гевіксмана:

"Старий причал" ( "Ланцюгова реакція", 1963)

на музику В. Левашова:

"Бери шинель, пішли додому" ( "Від зорі до зорі", 1975; "Ати-бати, йшли солдати ...", 1976).

"Женя, Женечка і" катюша "..." (М., 1968)

"Краплі Данського короля". Кіносценарії і пісні з кінофільмів (М .: Кіноцентр, 1991).

Роботи в кадрі:

Художні (ігрові) фільми:

"Застава Ілліча" ( "Мені двадцять років"), Кіностудія ім. М.Горького, 1963

"Ключ без права передачі", Ленфільм, 1977

"Законний шлюб", Мосфільм, 1985

"Бережи мене, мій талісман", Кіностудія ім. А.П. Довженка, 1986

Документальні фільми:

"Я помню чудное мгновенье" (Ленфільм)

"Мої сучасники", Ленфільм, 1984

"Дві години з бардами" ( "Барди"), Мосфільм, 1988

"І не забудь про мене", Російське телебачення, 1992

Нотні видання пісень

Перше нотне видання пісень Б. Окуджави вийшло у Кракові в 1970 (повторні випуски були і в більш пізні роки). Музикознавець В.Фрумкін не зміг "пробити" випуск збірника в СРСР, і, виїхавши в США, випустив її там. У той же рік вийшла велика збірка пісень і у нас. Окремі пісні публікувалися багато разів в масових збірниках пісень.

Булат Окуджава. Пісні / Музична запис, редакція, складання В.Фрумкін.- Ann Arbor, Michigan: Ardis, 1989.- 120 c.

Пісні Булата Окуджави. Мелодії та тексти / Упорядник і автор вступної статті Л.Шілов.- М .: Музика, 1989.- 224 с .; 100000 прим. (Музичний матеріал записаний А.Колмановскім за участю автора)

грамплатівки

У список не ввійшли закордонні диски (найвідоміший з них випустила в Парижі фірма "Le Chant du Mond" в 1968). У 70-х роках дуже сподобалася Булату запис його пісень зробили польські драматичні актори з дуже дбайливого аранжуванням. Разом з книгою про наших бардів "Поети з гітарою" вийшов диск пісень у Болгарії ( "Балкантон", Болгарія, 1985. ВТК 3804).

Пісні Булата Окуджави. "Мелодія", 1966. Д 00016717-8

Булат Окуджава. "Пісні". "Мелодія", 1973. 33Д-00034883-84

Булат Окуджава. Пісні (вірші і музика). Виконує автор. "Мелодія", 1976. М40 38867

"Пісні на вірші Булата Окуджави". "Мелодія", 1978. М40 41235

Булат Окуджава. "Пісні". "Мелодія", 1978. Г62 07097

Булат Окуджава. "Пісні". Виконує Булат Окуджава. "Мелодія", 1981. С60 13331

Булат Окуджава. Пісні та вірші про війну. Виконує автор. Запис всесоюзної студії грамзапису і фонограми кінофільмів 1969-1984 років. "Мелодія", 1985. М40 46401 003

Булат Окуджава. "Нові пісні". Запис 1986 року "Мелодія", 1986. С60 25001 009

Булат Окуджава. "Пісенька, коротка, як життя сама ..." Виконує автор. Запис 1986 року "Мелодія", 1987. С62 25041 006

Компакт - диски

Булат Окуджава. "Поки земля ще крутиться". Записи М.Крижановского 1969-1970 рр. SoLyd Records, 1994. SLR 0008

Булат Окуджава. "А як перша любов ..." За ліцензією Le Chant du Mond, запис 1968. SoLyd Records, 1997. SLR 0079

Компакт - касети

Булат Окуджава. "Поки земля ще крутиться". Записи М.Крижановского 1969-1970 рр. За ліцензією SoLyd Records. ТОО "Московські вікна", 1994. МО 005

джерела

http://koi8.deol.ru/culture/pesnya/okudj.htm

http://www.isc.rit.edu/~syr6220/okudzhavawin.html

http://www.bards.ru/Okoudjava/memory/books.htm

http://litera.ru/stixiya/authors/okudzhava.html

Булат Окуджава - визнаний основоположник авторської пісні. Успіх прийшов до Окуджаві тому, що він звертався до маси, а до особистості, що не до всіх, а до кожного окремо. Предметом поезії в його світі стала буденна, повсякденне життя.

Радянська література

Булат Шалвович Окуджава

біографія

Окуджава, Булат Шалвович (1924-1997), російський поет, прозаїк. Народився 9 травня 1924 Москві в родині партійних працівників, дитинство провів на Арбаті. Жив із батьками в Нижньому Тагілі до 1937, коли батько був арештований і розстріляний, а мати відправлена \u200b\u200bв табір, потім на заслання. У 1942 дев'ятикласник Окуджава добровольцем пішов на фронт, де був мінометником, кулеметником, після поранення - радистом. У 1945 працював в Тбілісі токарем, закінчив десятий клас вечірньої школи. У 1946-1950 навчався на філологічному факультеті Тбіліського університету, після закінчення якого працював учителем російської мови та літератури в сільській школі під Калугою, потім в Калузі, де співпрацював в обласних газетах. У Калузі вийшла перша книга Окуджави, що увійшли в неї вірші та поема про Ціолковським не включалися автором в пізніші збірки. У 1956 переїхав до Москви, працював редактором у видавництві «Молода гвардія», завідував відділом поезії в «Литературной газете». Вступивши до Спілки письменників в 1962, повністю зосередився на творчій роботі.

Свою першу пісню - несамовитий і упертий ... - Окуджава склав ще студентом, в 1946, а в другій половині 1950-х років він створив пісні (Опівнічний тролейбус, Ванька Морозов, Король, До побачення, хлопчики, Пісенька про Чорного кота та ін. ), які відразу придбали широку популярність. Пісні ці спочатку виконувалися автором у дружніх компаніях, потім публічно, магнітофонні записи розходилися по всій країні. Окуджава - один з творців і визнаний патріарх жанру, який отримав пізніше назву «авторська пісня». Сам Окуджава ніколи не бачив принципової різниці між своїми віршами-піснями і непісенних віршами, мав підкреслено літературною (і навіть «літературоцентричність») самосвідомістю, орієнтувався у своїй творчості - як поетичному, так і прозовому - на духовну традицію 19 ст.

Перший прозовий твір Окуджави - повість Будь здоров, школяр! - було опубліковано в 1961 в альманасі «Тарусские сторінки». Як і багато пісень Окуджави, воно було піддано в пресі осуду за «пацифізм», відсутність «героїчного» пафосу. Незалежне цивільне поведінку Окуджави, його співчутливе ставлення до переслідуваним владою колегам (зокрема, підписання листів на захист А. Д. Синявського і Ю. М. Даніеля, А. І. Солженіцина) створили йому репутацію «неблагонадійного» письменника. Не будучи за характером активним політичним борцем, Окуджава переконливо висловив у багатьох віршах і піснях почуття і думки радикально налаштованої інтелігенції, а також, продовжуючи традицію Ю. Н. Тинянова, творчо осмислив конфлікт вільнодумця з владою в своїй історичній прозі, до роботи над якою приступив з кінця 1960-х років.

У роки «перебудови» популярність Окуджави супроводжується офіційним визнанням, він бере активну участь у суспільному житті, працює в Комісії з питань помилування при Президентові Р. Ф. Йому присуджується Державна премія СРСР (1991), Букерівська премія (1994) за автобіографічний роман Скасований театр. У 1990-ті роки Окуджава пильно стежив за подіями в Росії подіями, тривожився за долю демократії, засуджував війну в Чечні.

Поезія Окуджави сходить до різних і навіть різнорідним фольклорним і літературним джерелам. Це і творчо перетворена традиція міського романсу, і некрасовська лінія прозаизации вірша, і російський символізм з його граничної багатозначністю ключових образів, і поетика В. Маяковського з її мовними зрушеннями і акцентним віршем (який Окуджава трансформує в співучі ритми). Окуджаві притаманна поетика гармонізованого зсуву, коли сміливість і парадоксальність прийому стає непомітним в загальному потоці задушевно-довірчої інтонації.

Світ Окуджави одночасно інтимний і НКАУ. Цей ефект досягається послідовним розширенням сенсу, яке лежить в основі ліричної композиції. Опівнічний тролейбус стає кораблем, а пасажири - матросами. Синій кулька летить і повертається, встигнувши побувати земною кулею. Арбат постає цілим «батьківщиною» і навіть «релігією». Реальні, земні Віра, Люба і Надя-Надійка перетворюються в символічну тріаду Віра - Надія - Любов. Індивідуальна поетична фразеологія Окуджави ( «черговий по квітня», «надії маленький оркестрик», «візьмемося за руки, друзі» і т. П.) Стала частиною загальнонаціональної мови.

Окуджаві-прозаїку належать романи Ковток свободи (Бідний Авросимов; 1965-1968), Мерсі, або Пригоди Шипова. Старовинний водевіль (1969-1970), Подорож дилетантів (1971-1977), Побачення з Бонапартом (1983). Вдаючись до мовної та образно-предметної стилізації, автор парадоксально зіштовхує долі «великих» і «маленьких» людей, все більше переймаючись скептичним поглядом на можливість радикально-вольового втручання особистості в історію. У незавершеною сімейної хроніці Скасований театр (1990-1993) ця думка розвивається як тверезо-критична оцінка більшовицького романтизму, розвінчання ілюзорних ідеалів «комісарів у запорошених шоломах». Повісті та оповідання Окуджави Окремі невдачі серед суцільних удач (1978), Пригоди секретного баптиста (1984), Мистецтво крою і життя через (1985), Дівчина моєї мрії (1985), Близько Ріволі, або Примхи фортуни (1991) найвищою мірою автобіографічні, виконані плідної критичної рефлексії, дотепною самоіронії. Такі ж Автобіографічні анекдоти, опубліковані в «Новом мире» (1997, № 1) і стали останньою прижиттєвої прозової публікацією Окуджави. Окуджава написав сценарії кінофільмів Женя, Женечка і «катюша» (1967) у співавторстві з В. Мотиль і Вірність (1965) спільно з Тодоровським, він писав театральні інсценування своїх прозових творів, пісні для театру і кіно. Помер Окуджава в Парижі 12 травня 1997.

Булат Шалвович Окуджава, російський поет, народився 9 травня 1924 року в Москві в родині відомого комуністичного діяча Шалви Окуджави. У 1937 році батька Окуджави розстрілюють хибним звинуваченням, в 1938 - мати Булата піддається арешту і потрапляє в Карагандинський табір.

У 1942 році молодий поет іде на фронт добровольцем, бере участь в боях на Північно-Кавказькому фронті в ролі мінометників, пізніше радиста. Після війни поет працює токарем на заводі, а в 1946 році Окуджава вступив на філологічний факультет Тбіліського державного університету, після випуску працює вчителем у сільській школі міста Шамордіно Калузької області.

У 1956 році Окуджава працює з газетою «Молодий ленінець», дебютує на літературній ниві з віршованим збіркою «Лірика», виступає зі своїми піснями перед слухачами. Пізніше працює на посаді редактора у видавництві «Молода гвардія», потім завідує поетичним відділом в «Литературной газете». У цьому ж році, після політичної реабілітації рідних вступає в комуністичну партію. При цьому Окуджава вкрай негативно ставиться до Сталіна, а пізніше критикує КПРС.

У 1961 році видає автобіографічну повість «Будь здоровий, школяр», а через рік стає членом Спілки Письменників. Окуджава стає одним з найвідоміших представників жанру російської бардовий пісні, який стає популярним після появи магнітофонів. Також Окуджава пише пісні для кінофільмів, в співавторстві з Ісааком Шварцем він створює більше 30 пісень. В період "перебудови" поет вносить свій внесок в політичне розвиток країни, займає демократичну позицію, а в 1990 році покидає лави Комуністичної партії.

Поезія Окуджави гармонійно поєднує в собі традиції міського романсу, чіткі образи російського символізму, пропускаючи крізь поетичний твір лінію Некрасівській прозаизации вірша. Світ, створений поезією Окуджави, інтимний і НКАУ, такий ефект досягається розширенням сенсу його образів. Окуджава відомий не тільки як блискучий поет, а й як прозаїк, в його творах описується трагедія декабристського перевороту.

Помер Булат Окуджава 12 червня 1997 в Парижі. Перед самою смертю він прийняв хрещення і взяв ім'я Іоанн.

Його батько - Шалва Окуджава - був за національністю грузином, мати - Ашхен Налбандян - вірменкою.

У 1934 році з батьками переїхав до Нижнього Тагілу, де батька призначили першим секретарем міського комітету партії, а мати - секретарем райкому.

У 1937 році батьки Окуджави були заарештовані. 4 серпня 1937 року Шалва Окуджава за безпідставним звинуваченням був розстріляний, Ашхен Налбандян заслана в Карагандинський табір, звідки повернулася лише в 1955 році.
Після арешту батьків Булат з бабусею жив в Москві. У 1940 році переїхав до родичів у Тбілісі.

З 1941 року, з початку Великої Вітчизняної війни, працював токарем на оборонному заводі.

У 1942 році, після закінчення дев'ятого класу, пішов добровольцем на фронт. Служив на Північно-Кавказькому фронті мінометником, потім радистом. Був поранений під Моздоком.

«У сорок другому році, після дев'ятого класу, сімнадцяти років, я добровільно пішов на фронт. Воював, був мінометником, рядовим, солдатом. В основному - Северокавказский фронт. Поранений під Моздоком з німецького літака. А після лікування - важка артилерія резерву Головного командування ...
Ось і все, що мені вдалося побачити.

До Берліна я не дійшов.

Я був дуже смішний солдатів. І, напевно, толку від мене було трошки. Але я дуже старався робити так, щоб всі були задоволені. Я стріляв, коли потрібно було стріляти. Хоча чесно вам скажу, що ні з великою любов'ю я стріляв, бо вбивати людей - це не дуже приємна річ. Потім - я дуже боявся фронту.

Перший день я потрапив на передову. І я, і кілька моїх товаришів, такі ж, як я, сімнадцятирічні, дуже бадьоро і щасливо виглядали. І на грудях у нас висіли автомати. І ми йшли вперед в розташування нашої батареї. І вже представляли кожен в своїй уяві, як ми зараз будемо прекрасно воювати і боротися.

І в той самий момент, коли наші фантазії досягли кульмінації, раптом розірвалася міна, і ми всі впали на землю, бо належало падати. Але ми впали, як і годилося, а міна-то впала від нас на відстані півкілометра.

Потім усі, хто перебував поблизу, йшли повз нас, а ми лежали. Всі проходили по своїх справах, а ми лежали. Потім ми почули сміх над собою. Підняли голови. Зрозуміли, що пора вже вставати. Встали і теж пішли.

Це було перше наше бойове хрещення. Тоді я перший раз дізнався, що я боягуз. Перший раз. До речі, мушу вам сказати, що до цього я вважав себе дуже хоробрим людиною, і всі, хто був зі мною, вважали себе самими хоробрими.

А потім йшла війна. Я багато дізнався і побачив ... І ще дізнався, що всі, хто були зі мною, вони теж боялися. Одні показували вид, інші не показували. Всі боялися. Це трішечки втішило.

Враження від фронту було дуже сильне, тому що я був хлопчиськом. І потім вже, згодом, коли я став писати вірші, перші мої вірші були на військову тему. Багато було віршів. З них вийшли пісні. З деяких. Це були в основному сумні пісні. Ну, тому що, я вам скажу, нічого веселого в війні немає ».

Будучи полковим заспівувачем, в 1943 році на фронті склав свою першу пісню «Нам в холодних теплушках не спалося ...», текст якої не зберігся.
Окуджава: «Нічого веселого в війні немає».
У 1945 році Окуджава демобілізувався і повернувся в Тбілісі, де екстерном склав іспити за середню школу.
У 1950 році закінчив філологічний факультет Тбіліського державного університету, працював учителем - спочатку в сільській школі в селі Шамордіно Калузької області і в районному центрі Високінічі, потім в Калузі.
Підробляв кореспондентом і літературним співробітником калузький обласних газет «Прапор» і «Молодий ленінець».

Перший вірш Окуджави було опубліковано в 1945 році в газеті Закавказького військового округу «Боєць РККА». Потім вірші поета регулярно друкувалися і в інших газетах.

У 1946 році Окуджава написав першу зі збережених пісень «несамовитий і упертий».

У 1956 році, після виходу в Калузі першої збірки віршів «Лірика», Булат Окуджава повернувся в Москву, працював заступником редактора по відділу літератури в газеті «Комсомольская правда», редактором у видавництві «Молода гвардія», потім завідувачем відділом поезії в «Литературной газете ». Брав участь в роботі літоб'єднання «Магістраль».

У 1959 році в Москві вийшла друга поетична збірка поета «Острова».

У 1962 році, ставши членом Спілки письменників СРСР, Окуджава пішов зі служби і повністю присвятив себе творчій діяльності.
Автор збірок лірики «Веселий барабанщик» (1964), «По дорозі до Тінатін» (1964), «Березень великодушний» (1967), «Арбат, мій Арбат» (1976) та інших.

У 1996 році вийшов останній поетична збірка Окуджави - «Чаювання на Арбаті».

C 1960 х років Окуджава багато працював в жанрі прози. У 1961 році в альманасі «Тарусские сторінки» була опублікована його автобіографічна повість «Будь здоровий, школяр» (окремим виданням вийшла в 1987 році), присвячена вчорашнім школярам, \u200b\u200bяким довелося захищати країну від фашизму. Повість отримала негативну оцінку офіційної критики, яка звинуватила Окуджаву в пацифізм.

У 1965 році Володимиру Мотилеві вдалося екранізувати цю повість, давши фільму назву - «Женя, Женечка і« катюша ». У наступні роки Окуджава писав автобіографічну прозу, що склала збірники розповідей «Дівчина моєї мрії» та «Заїжджий музикант», а також роман «Скасований театр» (1993).
В кінці 1960 х років Окуджава звернувся до історичної прози. Окремими виданнями вийшли повісті «Бідний Авросимов» (1969) про трагічні сторінки в історії декабристського руху, «Пригоди Шипова, або Старовинний водевіль» (1971) і написані на історичному матеріалі початку XIX століття романи «Подорож дилетантів» (1976 - перша частина; тисячі дев'ятсот сімдесят вісім - друга частина) і «Побачення з Бонапартом» (1983).

Віршовані та прозові твори Окуджави переведені на безліч мов і видані у багатьох країнах світу.

З другої половині 1950 х років Булат Окуджава почав виступати як автор віршів і музики пісень та їх виконавець, ставши одним із загальновизнаних основоположників авторської пісні.
Окуджава є авторів понад 200 пісень
Найбільш ранні з відомих пісень Окуджави відносяться до 1957-1967 років ( «На Тверському бульварі», «Пісенька про Лёньке Королеві», «Пісенька про блакитному кульці», «Сентиментальний марш», «Пісенька про полночном тролейбусі», «Не бродяги, які не пияки »,« Московський мураха »,« Пісенька про комсомольської богині »і ін.). Магнітофонні записи його виступів миттєво розійшлися по країні. Пісні Окуджави звучали на радіо, телебаченні, в кінофільмах і спектаклях.

Концерти Окуджави проходили в Болгарії, Австрії, Великобританії, Угорщини, Австралії, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Канаді, Франції, Німеччині, Польщі, США, Фінляндії, Швеції, Югославії та Японії.

У 1968 році в Парижі вийшов перший диск з піснями Окуджави. З середини 1970-х років його диски виходили і в СРСР. Крім пісень на власні вірші, Окуджава написав ряд пісень на вірші польської поетеси Агнешки Осецької, які сам переклав на російську мову.
Концерти Окуджави проходили в Європі, США, Канаді та Японії
Всенародну славу виконавцю приніс фільм Андрія Смирнова «Білоруський вокзал» (1970), в якому виконувалася пісня на слова поета «Тут птахи не співають ...».

Окуджава - автор і інших популярних пісень для таких кінофільмів як «Солом'яний капелюшок» (1975), «Женя, Женечка і« катюша »(1967),« Біле сонце пустелі »(1970),« Зірка привабливого щастя »(1975). В цілому пісні Окуджави і на його вірші звучать в більш ніж 80 фільмах.

У 1994 році Окуджава написав свою останню пісню - «Від'їзд».

У другій половині 1960-х Булат Окуджава виступив як співавтор сценарію картин «Вірність» (1965) і «Женя, Женечка і« катюша »(1967).

У 1966 році написав п'єсу «Ковток свободи», яка через рік була поставлена \u200b\u200bвідразу в декількох театрах.

В останні роки життя Булат Окуджава був членом установчої ради газети «Московские новости», «Загальної газети», членом редколегії газети «Вечірній клуб», членом Ради товариства «Меморіал», віце президентом російського ПЕН центру, членом комісії з помилувань при президентові РФ ( з 1992 року), членом комісії з Державних премій РФ (з 1994 року).

23 червня 1995 відбувся останній концерт Окуджави в штаб квартирі ЮНЕСКО в Парижі.

12 червня 1997 року Булат Окуджава помер в одній з клінік Парижа. Згідно із заповітом, був похований на Ваганьковському кладовищі в Москві.

Окуджава був одружений двічі.

Від першого шлюбу з Галиною Смольянинову у поета був син Ігор Окуджава (1954-1997).

У 1961 році він познайомився зі своєю другою дружиною - племінницею відомого фізика Льва Арцимовича - Ольгою Арцимовіч. Син від другого шлюбу Антон Окуджава (1965 року народження) - композитор, акомпаніатор батька на творчих вечорах останніх років.

У 1997 році в пам'ять про поета указом Президента РФ було затверджено положення про Премію імені Булата Окуджави, що присуджується за створення творів в жанрі авторської пісні та поезії, що вносять вклад в російську культуру.

У жовтні 1999 року відкрився Державний меморіальний музей Булата Окуджави в Передєлкіно.

У травні 2002 року в Москві біля будинку 43 на Арбаті був відкритий перший і найвідоміший пам'ятник Булату Окуджаві.

Фондом Булата Окуджави щорічно проводиться вечір «Заїжджий музикант» в Концертному залі імені П. І. Чайковського в Москві. Фестивалі імені Булата Окуджави проходять в Колонтаєво (Московська область), на Байкалі, в Польщі і в Ізраїлі.

Окуджава Булат Шалвович (1924-1997) - радянський і російський поет, прозаїк і сценарист, бард і композитор. Найяскравіший представник авторської пісні в СРСР. На основі віршів власного твору і народного епосу Кавказу склав понад 200 авторських і естрадних пісень.

Дитячі роки

Булат з'явився на світ 9 травня 1924 року в знаменитому московському пологовому будинку імені Грауермана. Сім'я, де народився хлопчик, була більшовицька. Його тата, Шалву Степановича Окуджаву, з Тифліса направили в московську комуністичну академію на партійну навчання. Батько за національністю був грузин, а мама, Налбандян Ашхен Степанівна, вірменка.

На московському Арбаті в п'ятикімнатній квартирі сім'ї було виділено дві кімнати. Через півроку після народження Булата Шалву Окуджаву знову викликали до Грузії у зв'язку з партійною роботою. Його дружина з маленьким сином і нянею залишилася в Москві.

В основному вихованням Булата займалася няня, так як мама працювала в партійному апараті. Будучи дорослим, Окуджава згадував, що тато був таким далеким, наче намальованим, а мама майже привидом, який з'являвся лише вечорами. Втомлена жінка приходила додому, коли її малюк вже спав, міцно притискала теплий грудочку до себе, а сама продовжувала думати про своїх партійних справах.

Коли хлопчикові виповнилося 5 років, приїхав до Москви тато. Але через рік його призначили на нову посаду - першого секретаря Тифлисского міського комітету партії. На це раз Окуджави все разом поїхали до Грузії.

Юність

Булат почав навчання в Тифліській російській школі. Так як у нього на той час виявився абсолютний слух, його додатково віддали займатися в школу музичну.

На партійній роботі в Грузії батько довго не затримався, тому що у нього стався конфлікт з Берією, і Шалва Окуджава сам звернувся до Орджонікідзе, щоб його перевели на роботу в Росію.

У 1932 році сім'я переїхала до Нижнього Тагілу, де тато Булата очолив будівництво найбільшого уральського вагонного заводу. Окуджави тепер жили далеко від центру СРСР, а в Ленінграді саме в цей час вже початок розкручуватися колесо політичного терору. У родині Булата все було спокійно, в 1934 році у нього народився братик Віктор.

Але в 1937 році докотилося це криваве колесо і до Нижнього Тагілу. Шалва Степанович був заарештований, а його дружина з двома синами знову переїхала в Москву. З партії її виключили, а незабаром заарештували. Булат згадував, як боявся тоді, щоб їх з братом не склали в дитячий будинок. Але хлопчаків взяла на виховання бабуся по материнській лінії Марія Вартанівна.

Всі родичі допомагали, наскільки було можливо, але все одно не вистачало їжі. Бабуся все сили віддавала нагляду за маленьким Вітею, а 13-річний Булат повністю був наданий сам собі. Він ріс звичайним «червоним» хлопчиськом, обожнював льотчика Чкалова і іспанського комуніста Долорес Ібаррурі, мріяв стати героєм Арктики, радів успіхам соціалізму, був упевнений, що живе в найкращій передовий стані світу. І не знав, що на той час уже був розстріляний батько.

Так як бабусі було важко з двома хлопчиками, Булата забрала до себе в Тбілісі сестра матері Сільвія. На літніх канікулах він бував там частенько, а тепер переїхав на постійне місце проживання і восени пішов в грузинську школу.

До цього часу юнак вже почав писати вірші. Дядько, послухавши його твори, жартома сказав, що його вже пора, як Пушкіна, видавати. Наївний хлопчик повірив і пішов до видавництва. Секретар вислухав уважно хлопчину і сказав, що із задоволенням надрукував би його вірші, але, на жаль, у видавництві закінчився папір.

А потім вже стало не до паперу: почалася війна. Булат Окуджава пішов на неї добровольцем. Під Моздоком його поранили, він потрапив в госпіталь. Одужавши, Булат повернувся на фронт, але поранення мучило постійно, і його демобілізували в 1944 році.

Окуджава повернувся в Грузію, екстерном закінчив середню школу і став студентом філологічного факультету в університеті.

Творчий шлях

У 1950 році, отримавши диплом і розподіл, Булат з дружиною Галею поїхали в село Шамордіно Калузької області, їх направили туди в сільську школу вчителювати.
Робота в школі йому зовсім не подобалася, і Окуджава від цього страждав. Але працювати в селі йому довелося недовго: незабаром його перевели в Калугу. Попрацювавши там трохи учителем в школі, Булат влаштувався в місцеву газету.

У 1956 році до влади прийшов М. С. Хрущов, багато були реабілітовані, в тому числі і батьки Булата. Папа посмертно, а мама повернулася з Сибіру до Москви і отримала на Краснопресненській набережній двокімнатну квартиру. Булат з дружиною і молодшим братом поїхали до мами в Москву.

Там він почав трудову діяльність у видавництві «Молода гвардія», потім очолив відділ поезії в «Литературной газете». На вечорах у «Літературці» Булат для тісного кола виконував під гітару пісні на власні вірші. Колеги пророкували йому велике майбутнє і неодноразово вмовляли переходити на сцену. Але він не надавав особливого значення їх словами.

Незабаром сім'ї Булата Окуджави виділили дачу в Шереметьєво. Проживаючи на дачі, у них з'явився певний ритуал: вечорами сусіди, колеги та друзі збиралися біля багаття і слухали вірші та пісні поета. Московська інтелігенція почала навперебій запрошувати його в свої будинки на вечора, пісні записували на магнітофонні бобіни. Так автор і виконавець пісень вийшов у народ. Самого Окуджаву ще погано знали, але пісні вже співала половина країни. «Виноградную кісточку» і «Молитву» переписували на папері вручну один у одного.

Тільки в 1961 році пройшов перший сольний концерт Окуджави. Ленінградський зал був переповнений.

У 1965 році побачила світ перша платівка з піснями Булата.

У 1967 році за вірш «Олов'яний солдатик мого сина» Булат отримав «Золотий вінець» на поетичному фестивалі в Югославії. З великим успіхом проходили його виступу в Парижі, Німеччині, а ось в Радянському Союзі він великих концертів не давав, виступав в будинках культури, інститутах і бібліотеках.

Але в 1970 році Окуджава отримав всесоюзну славу після виходу на екрани фільму «Білоруський вокзал», де прозвучала його пісня «Тут птахи не співають ...»
За своє творче життя Булат написав пісні до багатьох популярних радянських і російських фільмів:

«Женя, Женечка і« катюша »;
"Біле сонце пустелі";
«Солом'яний капелюшок»;
«Ати-бати, йшли солдати»;
"Зірка привабливого щастя";
«Покровські ворота»;
«Законний шлюб»;
"Турецький гамбіт".

Особисте життя

Окуджава в молодості був дуже влюбливим. Дівчата теж не проходили повз кароокого красивого хлопця з копицею чорних кучерів. Сам по собі він був чарівним, а до дівчат ставився з такою повагою, що їх це відразу підкупляло. Але найголовніше, чому навколо нього завжди були юрби дівчат, - він дивовижно співав під гітару.

У 23-річному віці у нього зав'язалися бурхливі стосунки з Галею Смольянинову, що вчилася з ним на одному факультеті. Булат з Галею одружилися, тоді він уже жив ні з дядьком і тіткою, а знімав кімнату в комунальній квартирі.

У 1954 році у пари народився син Ігор. У 1962 році Булат і Галя розлучилися.

Коли Окуджаві було 38 років, він познайомився з Ольгою Арцимовіч, яка потім стала його другою дружиною і народила в 1964 році сина, названого на честь батька Булатом.

У 1997 році Окуджава з дружиною вирушили в подорож по Європі. Він не любив на свій день народження залишатися в Москві, так як ненавидів всі ці вшанування. Вони побували в Німеччині, потім поїхали в Париж до друзів. Там він захворів на грип, поета визначили в госпіталь, але допомогти вже не змогли, він помер 12 червня 1997 року.